Жанр: перший історичний роман (роман-хроніка, історико-пригодницький роман).
Літературний напрям, стиль, течія: романтизм.
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.
Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди між українцями; про те, що провідною силою для повноцінного життя України є її національна еліта — культурна, освічена, здатна до державотворення.
Герої твору: наказний гетьман Лівобережжя Яким Сомко, гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко — реальні історичні постаті; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак Михайло Черевань, його дружина Меланія й дочка Леся; курінний отаман Кирило Тур, Божий чоловік, поміщик Матвій Гвинтовка — вигадані персонажі.
Сюжет: У романі тісно переплітаються дві сюжетні лінії: історична (боротьба за гетьманську булаву. Чорна рада в Ніжині) і любовна (Леся Черевань — Петро Шрам — Яким Сомко — Кирило Тур). Визначальним композиційним стрижнем твору є романтичний мотив дороги, у яку вирушає священик Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. Дорогою вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Роман насичений пригодницькими елементами. Зокрема, це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій Кирила Тура й Петра Шрама, запорозькі суд і кара. Кульмінаційною сценою сюжету є сама Чорна рада, у якій перемагає підступність демагога Івана Брюховецького. У розв’язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власного життя. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на тлі історичної межі утворюється нова сім’я — Петра й Лесі, що уособлює нове покоління, що стане «запорукою збереження української самобутності, прадідівських звичаїв і традицій, народної моралі та й самого народу».
Про твір: Джерела й історична основа твору. На задум написати хроніку П. Куліша наштовхнули козацькі літописи Грабянки й Самовидця, у яких прозаїк запозичив центрального персонажа — постать старого Шрама. Прототипом Шрама став паволоцький полковник Попович, який для польських істориків був тільки політичним авантюрником і зрадником, а для Самовидця — патріотом, ворогом ляхів, який шукав шляхів об’єднання обох берегів Дніпра. Народні перекази про козака Мамая, історичні пісні й думи сприяли створенню правдивих образів козаків у романі. З глибоким знанням історії України П. Куліш відтворив події часів Руїни, коли на Правобережній Україні гетьманував Павло Тетеря, а на Лівобережній наказним гетьманом був Яким Сомко. З ним за булаву змагалися полковник І. Золотаренко та запорозький кошовий І. Брюховецький, якому й вдалося спритно захопити владу на Чорній раді в Ніжині в червні 1663 р. Народні маси, «чернь» (звідси й «чорна рада»), усупереч козацькій старшині, обрали гетьманом Івана Брюховецького, бо він демагогічно обіцяв зменшити побори, обмежити феодальне гноблення, але все це залишилося обіцянками. Після завоювання булави він скарав своїх суперників на смерть. Гніт народу посилився, що викликало хвилю народних повстань.
Характеристика героїв роману. Серед реальних історичних постатей Іван Брюховецький виокремлюється своїм авантюризмом, лукавістю та брехливістю. Фальш гетьмана письменник розкриває через портретні деталі: спочатку він ходив у старенькій свиті та стоптаних чоботах, а коли став гетьманом — у голубому жупані й сап’янцях. На хуторі Матвія Гвинтовки, прибічника Брюховецького, посередині двору стоїть стовп із залізними, мідними та срібними кільцями. Залежно від матеріальних статків, приїжджі повинні прив’язувати коней до потрібного кільця. Ці красномовні деталі створюють образи верхівки в явно непривабливому світлі.
Батько і син Шрами та Яким Сомко щиро переймаються долею України, мріють об’єднати її в єдину державу: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонилися під одну булаву». Вражає благородство Якима Сомка, який відмовився від самопожертви Кирила Тура, щоб урятувати гетьмана від смерті. Із симпатією змальовано колишнього паволоцького полковника Шрама, котрий згодом став священиком. Саме він подорожує Україною з благородною метою — її об’єднання: «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани». За Україну він поплатився головою.
Пригодницьку й романтичну інтригу надає творові любовна сюжетна лінія. Три чоловіки прагнуть руки молодої красуні Лесі Черевань: Петро Шрам, Кирило Тур та Яким Сомко, проте кохання Петра й Лесі перемагає.
Головні персонажі, за задумом Куліша-романтика, несуть певну ідею. Іван Шрам та Яким Сомко — носії ідеї державності України, вони мріють про автономну феодальну державу. Кобзар, Божий чоловік, утілює моральну чистоту, духовне самовдосконалення, доносить головні ідеї до інших героїв у романі. Кирило Тур — утілення запорозької вольності та козацького лицарства, це людина, яка живе за незвіданими законами серця. Черевань— уособлення щасливого заможного хутірського життя. Леся й Петро Шрам — сімейна ідилія як символ незнищенності українців та України.
Для Куліша-романіста характерне протиставлення життєвих позицій персонажів, залежних від ідеологічних і моральних засад, які вони сповідують. Головне протистояння у творі — сили державотворення, культуротворення (Сомко, Шрам) і руїнництва (запорозька вольниця та національно несвідома, схильна до соціального бунту частина селян і міщан). У боротьбі цих двох сил письменник убачає трагедію України.
Образ Божого чоловіка, носія основних ідей, співзвучний з образом пророка В. Скотта та перебенді Т. Шевченка. В однойменному вірші Т. Шевченко розкрив романтичний образ кобзаря, народного співця, свого улюбленого персонажа в поезіях, який «усюди вештається та на кобзі грає», «тугу розганяє, /Хоть сам світом нудить», тобто кобзар несе людям народну пісню, полегшуючи щоденні тяжкі будні.
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
