Аналіз поеми «Енеїда» Івана Котляревського
ПАСПОРТ
Рік написання: (1798 р. — перші три частини; 1842 р. — увесь твір)
Автор: Іван Котляревський (1769-1838) – Поет, драматург. Основоположник нової української літератури
Літературний рід: ліро-епос
Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Літературний напрям, стиль, течія: класицизм.
Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.
Головні ідеї: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панівної верхівки, морального звиродніння, хабарництва чиновників.
Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс, бог торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун, богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.
Композиція та сюжет. «Енеїда» складається з шести частин. Основу сюжету становлять мандри Енея — сина богині Венери й земного царя Анхіза. Після зруйнування Трої він шукає за настановою Зевса землю, щоб збудувати нову державу.
1 частина. Після загибелі Трої Еней вирушає в подорож. Юнона звертається до бога вітрів Еола, аби той підняв бурю на морі й потопив троянців. Нептун, отримавши від Енея «півкопи грошей», угамовує вітри. Еней прибуває до Карфагена, царицею якого була Дідона. Вона закохується в завзятого троянця, улаштовує бенкети й ігрища, аби Еней забув про свою мету (про Рим). Зевс через Меркурія нагадує Енеєві про його місію. Еней відпливає, а Дідона з горя спалює себе.
2 частина. Еней гостює на Сицилії, де правив цар Ацест. Юнона посилає свою служницю на землю, і та підмовляє жінок спалити човни Енеєвого війська. Розпочинається пожежа, проте через дощ частина артілі вціліла. Енеєві приснився батько Анхіз, він покликав сина навідати його в пеклі.
3 частина. Причаливши до Кумської землі, Еней шукає дорогу в пекло. Він зустрічає Сивіллу-пророчицю, яка погоджується відвести парубка в пекло. Подорожуючи пеклом, Еней стає свідком страждань грішників. Батько сказав, що від Енея буде «великий і завзятий рід», «всім світом буде управляти».
4 частина. Далі троянське військо потрапило на острів, де жила цариця Цирцея, яка перетворювала людей на тварин. Еол за допомогою вітрів відвернув троянців від біди. Вони прибувають на землю царя Латина та його дружини Амати. На серце їхньої доньки Лавінії претендують Еней та Турн. Латин мріє про те, щоб Еней був його зятем, а Амата хоче за зятя Турна (не без впливу Юнони). Розпочинається війна.
5 частина. Війна триває між троянцями й рутульцями. Відважні Низ та Евріал ідуть у ворожий стан, щоб серед ночі знищити якомога більше супротивників. По дорозі назад вони гинуть смертю героїв.
6 частина. Воєнні дії тривають. Зевс забороняє богам втручатися в земні справи. Еней стає на двобій з Турном і перемагає.
Про твір. Головний герой поеми сам про себе говорить: «Я — кошовий Еней, троянець, / Скитаюсь по миру, мов ланець». Він у буденному житті «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що «вміє бісики пускать»: легко зводить з розуму жінок і легко їх покидає. Такої легковажності вимагав стиль бурлеску. Водночас Еней проворний, «зна воєнне ремесло», прославився «умом і храбрістю своєю». Суперечливість вдачі виявляється в тому, що він то сміливий, то «піджав хвіст, мов собака»; то він «хлопець хоть куди козак», а то — плаксій та боягуз. Але в авторських інтонаціях відчувається симпатія до Енея: «Ласкавий, гарний і проворний,/ І гострий, як на бритві сталь». Довершують колоритний образ Енея його дотепність і веселість. У другій частині поеми він хоробрий отаман, дипломат, мудрий державний діяч, дбайливий командир-батько, який дбає про своїх воїнів. Еней їх поважає, вважаючи, що перемога над ворогом — це заслуга злагодженої й хороброї дружини. Еней — збірний образ запорозького ватажка, у якому втілено деякі національні риси українського характеру.
Троянців зображено вірними товаришами, які цінують чоловічу дружбу, бережуть лицарську честь, вони великі патріоти своєї батьківщини, демонструють зневагу до власної смерті. Водночас автор іронізує з їхніх вад (надмірне споживання їжі, напоїв, веселощі через край та ін.). Яскравими представниками козацької (троянської) дружини є товариші Низ та Евріал, які здійснили героїчний вчинок заради благородної ідеї — перемоги над ворогом і свободи рідної землі. Воїнська честь і справа, захист рідного краю для них понад усе — у цьому переконують слова Евріала:
Де общее добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять.
Образи богів, жителів Олімпу (Зевс, Венера, Юнона, Нептун, Еол, Меркурій), земні герої (цар Латин, Ацест, Тури, Дідона) — це представники панівної верхівки України (Російська імперія, до складу якої входила Україна) XVIII ст.. а саме царі, поміщики та чиновники з їхньою бездіяльністю, пихатістю, хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до потреб народу. Використовуючи бурлескно-травестійний стиль, засоби гумору й сатири, І. Котляревський засуджує ці негативні суспільні вади.
У творі діє багато другорядних персонажів: Сивілла — баба-яга, котра допомагає Енею потрапити до пекла; Лавінія — дочка царя Латина, через яку розпочалася війна; неіндивідуалізовані герої, яких поміщено в пекло. Ці герої допомагають утілювати головні ідеї — засудження суспільних недоліків, війни як смертоносного явища.