Аналіз «Фауст» Гете

Фауст – трагедія, написана Йоганном Вольфгангом фон Ґете. Аналіз твору “Фауст” допоможе підготувати літературний паспорт.

 

“Фауст” аналіз

 

Автор: Йоганн Вольфганг Гете
Рік написання: І частина – 1806, ІІ – 1825 – 1831.

Напрям: романтизм

Жанр: філософська трагедія, тому що головне у ній не зовнішній хід подій, а розвиток гетевської думки. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дозволяє назвати твір філософською поемою, а характер конфліктів дає всі підстави говорити про «Фауста» як про поему драматичну або ж як про поему у драматизованій формі.

За жанром твір “Фауст” – це філософська трагедія та драматична поема

Тема: сенс людського буття

Ідея: Що є людина на землі – « божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин».

Фабула трагедії: перша частина — це вічна історія кохання, друга — історія вічності. У першій частині зображено «мікросвіт» людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина, «макросвіт», відбиває суспільно-політичне життя людства.

Проблематика трагедії “Фауст”:

  • проблема пошуку людиною сенсу буття та сили людського розуму
  • проблема співвідношення віри і безвір’я, добра і зла, любові і ненависті
  • проблема людського щастя
  • проблема свободи життєвого вибору людини, суспільного та духовного призначення людини

Композиція та сюжет твору “Фауст”:

Твір має прозору композицію: посвята, пролог на землі (в театрі), пролог на небесах, зав’язка дії, розвиток подій, кульмінація і розв’язка. Друга частина “Фауста” дуже абстрактна, в ній складно виділити явні структурні композиційні елементи.
Головною особливістю композиції “Фауста” є її багатошаровість, спрямованість на читання з візуальним представленням того, що відбувається “на сцені”. Перша частина складається з 25 сцен, у другій – 5 дій. Незважаючи на складність п’єси, вона досить цілісна в смисловому і художньому плані.

Сюжет твору не перевантажений подіями. У І частині чітко видно три сюжетні центри: Фауст – Мефістофель, Фауст – Маргарита, Фауст – Вагнер. Композиційні зв’язки між ними здійснюються введеними в дію другорядними персонажами (алегоричні та міфологічні образи).

У ІІ частині увага автора зосереджена на втіленні ідей. Сюжет не має єдності. Різноманітні теми втілюються в 5 діях.

  1. Дія І змальовує в діалогах картини занепаду, кризи феодальної монархії. Сатирично замальовується правляча верхівка.
  2. У ІІ дії – задум викликати до життя Гелену Прекрасну як зразок вічної краси. В лабораторії створюється істота Гомункул, який супроводжує Фауст у його пошуках шляхів до прекрасного, але розбивається і гине.
  3. В ІІІ дії розповідається про одруження Фауста з Єленою Прекрасною. Народжений син Евфоріон гине (дух поезії). Людина створена для земного, а краса – лише ілюзія.
  4. В ІV дії Фауста не привабила слава воєначальника.
  5. В V дії Фауст підбиває підсумок життя. Він пересвідчується в цінності реального буття і діяльного життя людини.

Головні герої твору “Фауст”:

  • Фауст: головний герой, який шукає істину, злиття з природою
  • Мефістофель, (функція його образу – моральне випробування людини)
  • Вагнер,
  • Маргарита.

Головний герой філософської трагедії у віршах – доктор Фауст – втілює в собі громадські мрії свого часу про всеосяжне пізнання світу. Прототипом літературного персонажа став реальний чорнокнижник Фауст, який жив наприкінці XV століття в Європі. Фауст Гете – насамперед, поет: людина, наділена незгасимою жагою до життя, прагненням до пізнання навколишнього його всесвіту, природи речей і власних почуттів.

Головний герой трагедії чужий міщанській умовності свого часу. Він не може, як Вагнер, дізнаватися таємниці буття з книг. Йому потрібен вільний простір лісів і полів, чарівні танці фей і відьмині шабаші пізнього німецького середньовіччя, тілесна чуттєвість античності, що втілилася в найгарнішій з жінок, які коли-небудь жили на землі, і дієва сила Нового часу, здатна підкорити собі природу. Відданий Богом на розтерзання Мефистофелю, Фауст лише частково уподібнюється біблійному Іову, який пройшов через ланцюг важких життєвих випробувань і негараздів. Герой Гете, якщо щось і втрачає в трагедії, то тільки самого себе – свої найкращі почуття (любов до Маргарити-Гретхен), свої щирі наміри (запобігти розливу води на родючих землях). Його захоплює життєва енергія Мефістофеля і власні мрії про прекрасне.

Подібно до класичних героїв романтизму, Фауст не здатний сприйняти щастя в його земній іпостасі. Захопившись чаклунськими танцями, він втрачає свою кохану і дочку. Щастя з Оленою йому більше до душі, але і тут героя чекає розчарування: легендарна героїня – всього лише міф, тінь минулих часів. Вийшла з Аїда, вона знову сходить в нього слідом за померлим сином, залишаючи Фауста його епосі. При цьому герой Гете, при всіх сатанинських спокусах, не втрачає своїх «благих душевних помислів». Помиляючись і грішачи, він не боїться визнавати і намагатися виправити свої помилки, він не зупиняється в життєвому пошуку і тим самим приємний Всевишньому, який заявив ще на початку трагедії: «Хто шукає, змушений блукати». І рятується Фауст саме тому, що його життя «пройшло в прагненнях», що дозволили йому наблизитися до істини, зміцнитися духовно, зрозуміти, що головне – це дія, що несе добро і свободу людям.

Знаменита трагедія Гете – унікальний твір, що піднімає на поверхню читацького сприйняття не тільки вічні філософські питання, але і ряд суспільно-наукових проблем свого часу. У «Фаусті» Гете піддає критиці недалеке суспільство, що живе користолюбством і чуттєвим насолодою. Автор в особі Мефістофеля від душі знущається над німецькою системою вищої освіти, побудованої на методичному відвідуванні занять і складанням нікому не потрібних конспектів. Наукова проблематика знайшла своє відображення у філософській суперечці Анаксагора і Фалеса, відстоюють різні точки зору походження світу – вулканічну і водну.

Історія написання твору “Фауст”:

Твір створювався майже 60 років. Почавши в 20-річному віці автор закінчив його за півтора року до смерті.

Джерелом трагедії є:

  • народна легенда про доктора Фауста, чарівника, чорнокнижника
  • юнак спокушає юну дівчину та кидає її
  • легенда про праведника, якого спокушав сатана з дозволу Бога
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: