Аналіз «І мертвим, і живим, і ненарожденним» Шевченко

Аналіз поеми «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» Тараса Шевченка

ПАСПОРТ

Автор: Тарас Шевченко (1814-1861)

Рік написання: 1845 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: поема-послання.

Провідний момент: звернення до тогочасної української еліти, яка має дбати про свій народ, його історію, культуру та державність.

Головні ідеї: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Композиція: Композиційно твір поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; критика тогочасної еліти; узагальнення й проповідницький монолог автора; кінцівка, у якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ.

Про твір: До жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний з наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків з нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»; «Нема на світі України, немає другого Дніпра»; «Одцурається брат брата і дитини мати»; «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»; «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»…

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України.

Цікавим у поемі-посланні є образ автора. Процитуємо щодо цього дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний, і день і ніч плачу на розпуттях велелюдних”), то пророка (“Схаменіться! будьте люди, бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника (“І чужому научайтесь”), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».