Аналіз «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» Пушкін

Аналіз твору “Я пам’ятник собі поставив незотлінний…” — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

Аналіз

«Я пам’ятник собі поставив незотлінний…»

Олександр Пушкін

 

 

У вірші О. Пушкіна “Я пам’ятник собі поставив” лунають мотиви з твору Горація «До Мельпомени».

ПАСПОРТ

Автор: Олександр Пушкін

Рік написання: 1836

Жанр: Ода

Лірика:  Громадянська, філософська

Тема: покликання поета і поезії.

Ідея: Пам’‎ять про поета — у його творчім доробку

Віршовий розмір: ямб

Композиція: класична п’ятистрофна. Перша строфа підносить поета над суспільством і часом, остання – говорить про його божественне призначення, таким чином, думка розвивається послідовно.

Художні засоби:

  • епітети – «пам’ятник нетлінний», «камінь непоклінний», «лірний заповіт», «гордий внук слов’ян»),
  • інверсія «І довго житиму я в пам’яті народу».
  • метонімія— «добрі почуття я лірою плекав»

Що Пушкін вважає своїм пам’ятником? Пам’ятник незотлінний — це синонім мистецтва, покликання митця. Воно вічне й вище за будь-які земні споруди. О. Пушкін у вірші «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» уважає, що його буде пам’ятати народ за те, що він пробуджував добрі почут­тя й возвеличив свободу

Останні рядки поезії говорять про те, що справжня поезія — та, яку написано за Божим промислом, Божим велінням, а не через прагнення слави. І не слід звертати уваги на «блазня присуди дурні», оскільки він далекий від розуміння справжнього мистецтва.

Продовжуючи мотиви Горація про вищість мистецтва порівняно з матеріальними творіннями, про істинність таланту, даного Богом, Пушкін зобразив у своєму творі актуальні тогочасні реалії: Олександрійський стовп, кордони російської імперії, суворий вік, звеличення свободи, благання за подоланих.

Епіграфом до вірша О. Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний» взято слова Горація.

Александрієвським стовпом у вірші О. Пушкі­на «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» названо гранітну стіну на Дворцовій пло­щі в Петербурзі, зведену на честь Олександ­ра І. Поет вбачає свої заслуги перед народом у тому, що «добрі почуття плекав», що у «суворий вік звеличав свободу» і «за подоланих благав» — тобто за декабристів.

Історія написання:

Пушкін написав «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» 1836 р. За життя автора вірш не публікували. Як відомо, у день смерті Пушкіна його друг В. А. Жуковський за наказом царя опечатав кабінет поета.

Завдяки Жуковському «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» уперше вийшов друком 1840 р. з деякими цензурними обмеженнями. І тільки 1937 р. цей вірш опублікували без правок.

О. Пушкін «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» українською

Переклад М. Т. РильськогоПереклад М. К. Зерова

EXEGI MONUMENTUM…

Я пам’ятник собі воздвиг

нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

Олександрійський стовп,

в гордливості незборний,

Йому не досягне чола.

Ні, весь я не умру, я в лірі жити

буду,

Від праху утече нетлінний заповіт,—

І славу матиму, допоки серед люду

Лишиться хоч один піїт.

Про мене відголос пройде в Русі

великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині

дикий

Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,

Що добрість у серцях піснями

викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив

я Свободу

І за упалих обставав.

Виконуй божеське, о музо,

повеління,

Огуди не страшись, вінця

не вимагай,

Спокійна завжди будь на кривди

й на хваління

І в спір із дурнем не вступай.

EXEGI MОNUMENTUM…

я пам’ятник собі поставив

незотлінний,

До нього вік людська не заросте

тропа,

Що перед ним чоло і камінь

непоклінний

Александрійського стовпа?

Ні, я не ввесь умру. У лірнім

заповіті

Душа переживе видимий мій кінець,

I славен буду я, допоки в білім світі

Лишиться хоч один співець.

Полине гомін мій скрізь по Русі

великій,

I знатиме мене усяк її язик,

I гордий внук слов’ян, і фінн, і нині

дикий

Тунгуз, і степовий калмик.

I довго житиму я в пам’яті народу,

Що добрі почуття я лірою плекав,

Що в мій суворий вік я звеличав

свободу

І за подоланих благав.

О музо! наслухай господнього

веління:

Не прагнучи вінця, оподаль

від борні

Стрівай байдужістю і осуд,

і хваління,

І блазня присуди дурні.

 

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: