Аналіз «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький

Аналіз повісті «Іван Нечуй-Левицький» Івана Нечуй-Левицького

 

ПАСПОРТ

Автор: Іван Нечуй-Левицький (1838-1918) – письменник. Справжні ім’я та прізвище — Іван Семенович Левицький

Рік написання: 1879 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: соціально-побутова повість, сатирично-гумористична повість-хроніка.

Літературний напрям, стиль, течія: реалізм.

Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) на прикладі однієї родини.

Головна ідея: засудження індивідуалізму й егоїзму, що призводять до духовної роз’єднаності в родині.

Герої твору: Омелько й Маруся Кайдаші, їхні сини Карпо й Лаврін, Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна), баба Палажка.

Композиція: Повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.

 

Сюжет: Розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сватання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою й невісткою Мотрею, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана й грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка).

Літературознавці про твір: Духовна роз’єднаність — це те лихо, що отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів, і невісток. Реалістичності твору додає те, що окремі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками й колотнечами. Мазури мали й реальних багатих сватів — Довбушів.

Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. І. Франко вважав, що «І. Нечуй-Левицький малює в “Кайдашевій сім’ї” гірку картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, роль батька в Кайдашів зведено нанівець. Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає поразки.

Формування світогляду Марусі Кайдашихи, як і Омелька, припало на добу кріпацтва, вона довго «терлася коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові, повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланялася, підсолоджувала свою розмову з ними». І після кріпацтва Кайдашиху запрошували як куховарку пани й попи, чим вона дуже пишалася. Так і згадується демонстрація панських манер Кайдашихи перед родиною Довбишів під час «розглядин», її приказування «проше вас», над чим сміялося все село (за це Кайдашиха здобула прізвисько «пані економша»). Жорстокість, егоїзм і лицемірство Кайдашихи виявляються саме в стосунках з невістками.

Старший син Карпо в молодому віці доволі мовчазний та замкнутий, але, одружившись, починає все відвертіше виявляти свій норов: в одній зі сварок він називає батька «іродовою душею» і навіть піднімає на нього руку; дізнавшись, що мати закрила у своєму хліві його коня, хапає її за плечі, притискає з усієї сили до стіни й несамовито кричить: «…їжте мене або я вас з’їм!», а потім з дрючком женеться за Кайдашихою, доки та не вскочила в ставок. Тож недарма громада вибрала Карпа десяцьким, знаючи про його жорстокість, адже з нього «буде добрий сіпака».

До пари Карпові Мотря, «бриклива», «з перцем», «робоча та проворна», «куслива, як муха в Спасівку» — словом, його омріяний ще в парубоцькі роки ідеал. Вона теж з часом стає все жорстокішою (не без «допомоги» Кайдашихи). Коли Карпо погнався за матір’ю через уже згаданого коня, дружина під’юджувала його: «По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!» Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний та ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».

А ось Мелашка з Лавріном — повна протилежність Карпові й Мотрі. Лише вони залишилися, так би мовити, на рівні людяності й закоханості, хоча й навчилися «показувати зуби», коли йшлося про посягання на їхнє добро.

Дуже своєрідний, але типовий для українського села образ «народного радіо» вводить у сюжет повісті І. Нечуй-Левицький. Мабуть, ви вже здогадалися, це — баба Палажка, яка щороку збирає по селу мирян і водить їх до Києва на прощу, щоправда, не всіх повертає додому, як це сталося з Мелашкою. Вона в «наймодерніший» спосіб лікує від пиятики Омелька Кайдаша: радить Кайдашисі втопити в горілці цуценя, три дні квасити в тому зіллі оселедця, а потім напоїти ним хворого.

Отже, «Кайдашева сім’я» хоч і весело читається, але це сумна повість про долю українського села другої половини XIX ст., це гірка правда про згубність егоїзму й люті, про гірші сторони нашого національного характеру, сказана з метою, щоб ми, українці, ставали досконалішими, гідними себе. Цікаво, що «Кайдашева сім’я» має дві версії фіналу-розв’язки. За першою версією — діло з грушею не закінчилося: вона розросталася вшир і вгору, родила дуже рясно, дратуючи дорослих і малих Кайдашів. За другою: «Діло з грушею закінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнота» (За В. Панченком).

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: