Аналіз «Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий

Аналіз комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

 

ПАСПОРТ

Автор: Іван Карпенко-Карий (1845-1907) – драматург, представник «Театру корифеїв». Справжні ім’я та прізвище — Іван Карпович Тобілевич.

Рік написання: 1886 р.

Літературний рід: драма.

Жанр: комедія (раніше визначалось як трагікомедія)

Літературний напрям, стиль, течія: реалізм.

Тема: дворянство як міф про найкраще життя.

Головні ідеї: засудження підміни особистісних цінностей становою належністю; викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві.

Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський, повірений Трандалєв, наймити Борулі — Омелько й Трохим.

 

Сюжет:

В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в І. Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому плані. У цьому, до речі, є одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).

Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, бо той назвав його бидлом. Вести цю справу він доручає Трандалєву, який одночасно працює на Красовського. У цей час Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він мріє вигідно видати заміж дочку Марисю, тому й просить сина Степана, щоб той привіз з міста «благородного» Націєвського. Мартин і чути не хоче про Миколу-селянина, у якого закохана дочка, адже він мужицького походження. Гервасій Гуляницький хоч і намагався засватати Марисю за свого сина Миколу, але дістав від Мартина відкоша. З міста приїздить Націєвський, якому Марися відразу дала зрозуміти, що не кохає його, проте він наче й не чує її. Пізніше підслуховує розмову Мартина й Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втекти із заручин. Боруля наздогнав його й побив. Степан унаслідок скасування земського суду втрачає роботу, проте не наважується про це сказати батькові. Мартин отримав листа від Красовського, де повідомлялося про те, що Боруля має виселитися з орендованої землі. Після цієї звістки він тяжко занедужав. Згодом надійшов лист з відмовою у відновленні дворянських прав, через те що не збігалась одна літера в документах: Беруля замість Боруля. Мартин спалює документи й дає згоду на одруження Марисі з Миколою.

Літературознавці про твір. Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Саркастично змальовує автор цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай та каву «благородному» гостю. Сміх крізь сльози викликає й епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї, вимагаючи в доньки називати його й дружину «папінька»і «мамінька».

Узагалі, Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

Повного протилежністю Марисі є її брат Степан: він прагне добути чиновницьку посаду не шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, а обманом і хитрістю, тобто так, як у чиновницькому колі було заведено. І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Устає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять… трись, трись меж людьми — із тебе будуть люде!»

Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна… глянь на себе й глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти — канцелярист!»

Яскравий сатиричний персонаж — повірений Трандалєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює в собі бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно стикався з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Один з найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм. Мартин та Омелько — представники двох абсолютно протилежних світів: першого — дисгармонійного світу сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другого — гармонійного світу традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.

У кінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути собою: «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, — попелом стала» (За В. Пахаренком).

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: