“Мій дух як ніч” Байрон аналіз
Автор: Джордж Байрон
Рік написання: 1815
Жанр: елегія;
Цикл: «Єврейські мелодії»
Основою для написання твору стала історія зі Старого Заповіту про царя Саула та співця Давида. Відомо, що Саул був іудейським царем і жив у XV столітті до н. е., а Давид був пастухом, який переміг силою духа велетня Голіафа. Цар Саул позаздрив славі переможця і хотів убити його, але коли Давид заграв на арфі, злий дух відступив від Саула і дух царя просвітлився.
Тема: Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність.
Ідея: Мистецтво, що просвітлює душу
Настрій поезії: Вірш дуже емоційно напружений, сумний
Ключові образи твору. Співець, арфа, образ плачу (скорботи). Звуки арфи, її «віщий спів» може розвіяти смуток, вселити надію. Арфа є втіленням мистецтва, що має сприяти духовному відродженню.
“Мій дух як ніч” художні засоби:
- епітети: «останній час», «віщий спів», «перший звук»;
- метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці спить», «розпадеться серце», «поки мозок не згорів»;
- порівняння: «мій дух як ніч»;
- вигуки: «О, грай скоріш!»;
- риторичне запитання (кінець вірша).
Вид строфи: 4 катрени
Вид стопи: ямб
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
Спосіб римування: за розташуванням: перехресне – абаб
Види рим: а) за наголосом: – чоловіча (наголос на кн.слова); б) за частинами мови: – граматична
Вірш Байрона це звертання-монолог Саула до Давида.
Головним героєм є співець. Душевний стан ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга, зневіра, навіть відчай. У його душі відбувається боротьба добра і зла.
І ніщо не може втішити царя, окрім божественного звука арфи, адже вона знаходиться в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення чи ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.
Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко, через що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти…
У вірші йдеться про іудейського царя Саула.
Але Байрон виходить за рамки біблійної історії: образ біблійного царя доповнюється образом співця (поета), який виходить на перший план. За ним стоїть сам автор і ширше — усе його покоління. Душевний стан ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга, зневіра, навіть відчай.
Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання у кінці твору залишається без чіткої відповіді: «Як не поможе спів, воно од мук тяжких порветься враз!»