Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.
Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Дійові особи: Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; далекий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетерваковський, виборний Макогоненко.
Композиція та сюжет: За основу сюжету взято типовий для європейського сентименталізму конфлікт; нерівне кохання й намір нелюба одружитися з дівчиною. Заможний Терпило не хоче віддати свою дочку Наталку за названого сина Петра, хоча молоді й закохані, і виганяє його. Батько спивається, розорюється й помирає, а родина вимушена переїхати з Полтави до села (про цю історію читач-глядач дізнається з розповіді виборного). Щоб зарадити скруті, Горпина Терпилиха хоче віддати Наталку за старого, проте заможного возного Тетерваковського. Хоча Наталка любить і чекає Петра, проте подає нелюбу рушники, аби догодити матері. Саме в цей момент повертається із заробітків Петро. Хлопець розчулює возного тим, що готовий пожертвувати власним щастям заради благополуччя Наталки, тож старий багатій робить великодушний вчинок, відступившись від коханої дівчини.
Про твір.Наталка — центральний персонаж п’єси — наділена характеристиками ідеальної героїні: «Золото — не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна й до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, і матір свою на світі держить». Крім того, що Наталка працьовита, приклад для всього села, вона ще й вірна в коханні, чекає любого вже чотири роки: «Наталка без душі його (Петра. — Авт.) любить, через його всім женихам одказує…» Щоправда, возний дивується, як можна «любить такого чоловіка, котрого, може, і кістки погнили».
Доволі складний образ Наталчиної матері — Горпини Терпилихи. Так, дочку вона виховала доброю, чесною й працьовитою. Проте щастя вона розуміє зовсім не так, як Наталка: їй краще вмерти, ніж жити в бідності, тому й умовляє доньку вийти заміж за багатого підстаркуватого нелюба. Під впливом мрій про багатство змінюється ставлення Горпини до Петра, якого вона з покійним чоловіком «любили, як рідного сина». Коли ж хлопець повертається із заробітків, Терпилиха зустрічає його не дуже тепло, наділяючи оцінними словами «голодранець», «шибеник», «пройдисвіт». А коли возний, який раніше залякував наречену штрафом і тюрмою, відмовляється одружитися з Наталкою на користь Петра, Терпилиха миттю схиляється серцем до благородного Петра.
Петро й Микола — сироти, «без роду», «без племені, без талану і без приюту». Вони однаково працьовиті, щирі й безкорисливі натури, в обох розвине не почуття власної гідності, але мають різні характери. Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини, він кохає Наталку «більше, як самого себе», готовий усі гроші, зароблені тяжкою працею протягом чотирьох років, віддати Наталці, щоб возний ніколи не міг їй дорікати, що взяв бідну. Микола не такий м’якосердний, він твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, дотепний. Парубок — оптиміст, відчаю немає місця в його душі: мріючи про вільне життя, збирається податися на Тамань до чорноморців, бо любить козацьке товариство.
Возний Тетерваковський — сатиричний образ чиновника, хабарника, який сумує з приводу того, що з кожним роком усе трудніше вибивати з людей гроші. Його інтереси дріб’язкові й потворні: скарги, позови, пограбування. Це, за влучною характеристикою Миколи, «хапун такий, що й з рідного батька злупить». Возний знає, що люди бачать його зловживання, тож виправдовується тим, що всі обманюють. З цією метою він навіть переробив на свій лад пісню Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права», у якій співає, що «хто не лукавить, той ззаду сидить». Хай там як, але в цій заскорузлій душі є місце й великодушності. Згадайте фінальний епізод п’єси, у якому він відступає від Наталки й просить Терпилиху благословити дітей.
Неоднозначний образ і виборного Макогоненка. З одного боку, він «хитрий, як лисиця», «де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже», нещирий, користолюбний, а з іншого боку, він виявляє неабияку симпатію через прихильність до бідних, добре слово про Наталку, а потім і про Петра («Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!»), а найбільше за те, що зневажає чиновників-хабарників, отих «п’явок», що з простого народу «кров смокчуть».
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
