“Пігмаліон” аналіз твору
Автор: Бернард Шоу
Рік написання: 1912 (Шоу написав п’єсу за 4 місяці)
Жанр: роман у п’яти діях
Тема: духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.
Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися!
У творі драматург утверджує декілька важливих ідей: про природну рівність людей і їхню класову нерівність, про талановитість людей з народу, про можливість подолання соціальної прірви через прищеплення мовленнєвої культури, про неприпустимість будь-яких експериментів над людиною.
Провідний мотив твору: пробудження людини.
Головні герої «Пігмаліон»:
- квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл;
- її батько, який працює сміттярем;
- полковник Пікерінг;
- вчений Генрі Хігінс;
- місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді).
“Пігмаліон” сюжет та композиція:
Цей твір про професора фонетики Генрі Хігінса, який уклав парі зі своїм товаришем, полковником Пікерінгом. За умовами парі, Хігінс мав за 6 місяців навчити квіткарку Елізу Дулітл вимові та поведінці, яка характерна для аристократичного суспільства, щоб на світському прийомі її прийняли за герцогиню. Еліза старанно навчалася і справила на присуніх феєричне враження. Але що робити дівчині після закінчення цього експерименту, як повернутися до її життя, коли вона знає про краще?
Назва п’єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона, котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений ним образ, оживити статую.
Твір складається з 5 розділів. Елементи сюжету:
- експозиція – несподівана зустріч різних людей біля собору під час дощу;
- зав’язка – парі Пікерінга і Хіггінса щодо “створення герцогині з квітникарки”;
- розвиток дії –навчання Елізи. Перетворення обшарпанки на герцогиню
- кульмінація – нічна розмова після тріумфу Елізи.
- розв’язка – “герцогиня бунтує проти професора”. Усвідомлення Елізою нового становища. Остання розмова Хіггінса та Елізи. Відкритий фінал
“Пігмаліон” проблематика:
Основні проблеми підняті у п’єсі: природна рівність людей, культура мови, духовний розвиток.
У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.
Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість.
П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості.
Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”…
Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці.
Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.