Аналіз «Сон (“У всякого своя доля…”)» Шевченко

Аналіз поеми «Сон (“У всякого своя доля…”)» Тараса Шевченка

ПАСПОРТ

Автор: Тарас Шевченко (1814-1861)

Рік написання: 1844 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема (політична сатира).

Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імперського режиму.

Головна ідея: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.

Композиція: В основі композиції поеми чотири частини (хоча на розділи автор твір не поділяє): вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.

Про твір: Авторський підзаголовок — комедія — указує не стільки на жанр твору, скільки на спосіб відображення дійсності в ньому. У поемі Т. Шевченко використав прийом сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії.

Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з У країни до Сибіру, а звідти — до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаю- чи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість та естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «…під тином опухла дитина, голоднеє, мре, а мати пшеницю на панщині жне». Далі спостерігаємо не літній, а зимовий пейзаж, який уже не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним: на тлі холодної пустелі чути гул кайданів. У цьому звуковому образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий цар волі, про якого урочисто говорить оповідач? Дослідник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ царя волі вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: адже відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі, штемпом увінчаний». Цей образ є прямою алюзією на Ісуса Христа, розіп’ятого між двома розбійниками, у якого від тернового вінця рани, що нагадують сліди від припікання металом. У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого Т. Шевченко дуже поважав.

Автор поеми піддає різкому висміюванню свого земляка, якого зустрів перед царським палацом. Цей дрібний чиновник-хабарник відцурався від рідної мови, так і не навчившись літературної російської, — тут суржик є засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ти й говорить не вмієш по-здешнему?» Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т.Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами: пикаті, пузаті, порівнянням мов кабани годовані, називає блюдолизами. їхню суть розкриває гротескна картина. По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її цяцею, він розчарований, бо раніше повірив її віршомазам, описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений, тонка, довгонога…» «Сцена генерального мордобитія», за висловом І. Франка, прозоро показує: у царській Росії все тримається на силі й залякуванні. З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво. Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя прова­люється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.

І.Франко назвав поему «Сон (“У всякого своя доля…”)» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».