Аналіз та сюжет «До останнього подиху» Халілов

“До останнього подиху” аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

 

Аналіз та сюжет

«До останнього подиху»

Таїр Халілов

 

Автор: Таїр Халілов

Жанр: повість

Тема: історія життя, боротьби та любові героя твору, віддзеркалення в ній трагічної долі кримсько-татарського народу. Тема депортації кримських татар та свавілля влади.

Головна думка: несправедливість радянського тоталітаризмe щодо 200-тисячного кримськотатарського народу.

 

Сюжет твору “До останнього подиху”:

У повісті Халілова «До останнього подиху» художньо відтворено останній день життя старого чоловіка, прикутого до ліжка. І поки він повзе до дверей, щоб відчинити тому, хто дзвонить у його квартиру, втрачає свідомість і знову приходить до тями, перед ним у пам’яті прокручується все його життя: дитинство на березі моря, перше кохання, війна, депортація, життя в Узбекистані, зрада приятеля, радянська каторга, звільнення, робота в геологічній експедиції, випадкова зустріч із жінкою, яку полюбив у юності, одруження, народження сина, смерть дружини, старість.

Особливо болісно він згадує ту несправедливість, якої зазнав через депортацію із Криму. Його, бойового капітана Радянської армії, який мужньо захищав СРСР від гітлерівців на фронтах Другої світової, мордували в катівнях, потім оголосили «ворогом народу» та «зрадником» і примусово вислали з рідного Криму.

Таїр Халілов у своєму творі використовує образ змії, як метафору. Старий пригадує той жах, який пережив у дитинстві, коли в нього на очах змія проковтнула ластів’ят у гнізді. Безпомічні пташенята прийняли за матір гадюку, яка підповзала їх проковтнути. Це символ розправи тоталітарного режиму над кримськотатарським народом 1944 р.

Головний герой Бекир, людина хоча й з поламаною тоталітаризмом долею, але з незламною людською гідністю, він не скорився. Бекир, навіть очікуючи розстрілу в камері приречених і ще не знаючи, що смертний вирок йому замінять каторгою та позбавленням громадянських прав (щоб не повернувся до Криму?), зовсім не розкаюється. Він до останнього подиху залишається Людиною, яку можна знищити, але не перемогти. Згадуючи фронт і бойових побратимів, Бекир знову подумки повертається до образу свого ката, схожого на змію: «А Гюрза, мабуть, не воював, ховався в тилу і душив невинних людей. Як би я хотів опинитися з ним у рукопашному бою. З яким би задоволенням я всадив у нього штик і розплющив прикладом його зміїну голову». Знову-таки, і тут все символічно: напевно, у багатьох жертв примусового виселення з Криму виникали такі думки…

Фінал твору – відкритий. Читач так і не дізнався, хто саме подзвонив у двері до старого: чи то його син, чи хтось інший. Але надія на краще є: це «яскраве світло», яке вдарило в очі немічного старого, коли він таки відчинив свої двері назустріч Майбутньому…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: