Аналіз та сюжет «Самотність» Умеров

 “Самотність” аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

 

Аналіз та сюжет

«Самотність»

Ервін Умеров

ПАСПОРТ

Автор: Ервін Умеров

Рік написання:  1961

Жанр: оповідання

Тема: зображення примусового виселення кримськотатарського народу з історичної батьківщини — Криму.

У творі розповідається про останній день життя пса Сабирли, через відчуття якого подано найдраматичнішу сторінку в історії кримських татар.

В оповіданні трагедію народу зображено в умовно-алегоричний спосіб у розповіді про собаку Сабирли, сина вівчарки й вовка (Сабирли означає Терплячий). Письменник звернувся до образу собаки, бо він уособлює вірність. Свого героя наділив деякими рисами людини: пес гостро реагує на несправедливість, немов людина, розмірковує над побаченим.

Історія собаки Сабирли показана від народження й до останніх його днів. Першим господарем пса був вівчар Сулеймен та його малий син Айдер. Коли господар помер Сабирли довго сумував і його віддали новому господареві, теж вівчареві. Коли той ні за що відшмагав його батогом, обурений і скривджений Сабирли пішов від нього до Айдера. Злий вівчар хотів забрати пса, але Айдер вийшов з рушницею і не віддав.

Незабаром Айдер виріс і пас вівці. Для Сабирли це були добрі часи – допомагав заганяти отару на пасовисько, а вночі охороняв кошару. Не стало і матері Айдера, постарілої, висохлої від горя і сліз Пакізе.

Коли собака був уже немолодим, коли почалась Друга світова війна і його хазяїн Айдер відправився на фронт. Відчуття самотності посилюється і не дає Сабирли спокою. Пес був прив’язаний до людей і дуже страждав без них. Іноді старий Дагджи годував Сабирли. Але незабаром його не стало, і Сабирли знов залишився один.

Хворий і голодний Сабирли якось вибрався зі свого лігвища й пішов до села. Автор описує трагічний момент в житті кримських татар – депортацію, разом із Сабирли уважно стежить за тим, що відбувається:  «Довго стояв, спостерігав, як жінки, діти і старі потяглися з вузлами й лантухами до школи і там, на майдані, збились у жалюгідну купу. Діти плакали, дорослі перемовлялися тихо й розгублено. Потім під’їхали машини кольору хакі, хвацько розвернулись. Люди на майдані мовчки, наче уві сні, почали вантажитися в машини, лише якась стара заголосила, заплакала дитина тонким і немічним голосом. І все стихло. Вантажівки, підскакуючи на вибоїнах, поспішно поїхали».

Собака з подивом спостерігає за спустошенням рідних місць: «Пес, звісно, скучав, і не міг знати, що люди зібрались і покинули свої хати, худобу, могили предків не з доброї волі і що це не тільки село, яке Сабирли знав з цуценячих літ, порожнє, а спорожніло й сусіднє село, і третє, п’яте, десяте, соте, і так аж до самого моря, яке хлюпоче з усіх боків півострова».

Для покинутого собаки найбільшим випробуванням була самотність. Через якийсь час він побачив людину в шинелі і з милицею — це фронтовик, який хотів зустрітися з рідними: «Я повернувся з фронту додому, до сім’ї, а їх немає. Поки я воював, кров проливав за батьківщину, їх звідси виселили — усіх, усе село, весь народ! За що? За що? Він не ворушився і, здається, не дихав. Точно кам’яний… Однак Сабирли помилявся. Просто в темряві не помітив, що по щоках людини котяться сльози…».

Фронтовик, не знайшовши рідних, бере жменю землі на згадку і покидає село. А Сабирли вже не має сил жити далі: «Він подивився вслід людині, доки та не зникла за черговим горбом, звернув з дороги і, трохи пройшовши, заліг у межі, зарослій густою травою. Якийсь час незмигно дивився на посіріле небо, потім поклав голову на лапи і витягнувся. На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар