Аналіз вірша “Міст Мірабо”

Аналіз вірша

“Міст Мірабо” Аполлінер

 

Вірш «Міст Мірабо» — взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття.

Автор: Гійом Аполлінер

Рік: 1912

Жанр: ліричний вірш

Стиль: кубофутуризм

Тема: кохання, що минає і швидко спливає.

Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.

Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”

Проблематика:

  • кохання;
  • життя та смерть;
  • тлінність і вічність;
  • існування особистості.

Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Міст Мірабо: символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу

У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.

«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени та мосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непорушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар