Аналіз вірша “Орфей, Еврідіка, Гермес” Рільке
Райнер Марія Рільке “Орфей, Еврідіка, Гермес” аналіз вірша наведений в цій статті.
Автор: Райнер Марія Рільке
Рік: 1904
Збірка: “Нові вірші”
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Стиль: символізм
Основа вірша: міф
Відмінність вірша від міфу: зображено не силу кохання Орфея, а його поразку, адже почуття співця переконали Аїда, але не врятували Еврідіку.
Короткий переказ міфу про Орфея
Орфей – співак та музикант, який наділений магічною силою, завдяки якій йому підкорюються не тільки люди, а й звірі. Раптово від укусу змії помирає дружина Орфея – Еврідіка. Орфей йде до царства померлих. Гра співця зачаровує володаря світу померлих Аїда, і той обіцяє відпустити Еврідіку з одною умовою: Орфей не повинен обертатися до дружини, яка буде йти за ним. Вже на виході з царства мертвих Орфей не витримує та озирається, а Еврідіка назавжди щезає у світі мертвих.
“Орфей, Еврідіка, Гермес” ідейно-художній аналіз
Автор передає, як зачудовано увесь навколишній світ слухає спів Орфея. Таким співцем має бути і поет. Його мають слухати, наслідувати і захоплюватися його поезією.
У вірші “Орфей, Еврідіка, Гермес” розповідається про спробу Орфея вивести із підземного царства свою кохану Еврідіку. Орфей ішов попереду, приставши на умову ні в якому разі не обертатися назад. Він усіма клітинами тіла відчував, шо позаду ідуть двоє: бог мандрівок і доручень та його кохана Еврідіка:
Тепер вона ступає поруч Бога,
хоч довгий саван заважає йти,
невпевнена, і ніжна, і терпляча.
Вона неначе стала при надії,
не думала й про мужа, що простує
попереду, не думала й про шлях,
що приведе її назад в життя.
Однак Орфей не витримав і обернувся. Спуск в царство мертвих не приніс ніякого результату. Але для Орфея це була остання надія повернути кохану, якби він повернув Еврідіку до життя, тим самим він би повернув собі сенс існування. Перестав би бути самотнім і знову б почав грати прекрасну музику.
Але возз’єднання Орфея і Еврідіки виявилося неможливим, тому що смерть це неминуча частина життя. Ніхто і ніколи не повертався з царства мертвих, і вже тим більше тільки за примхою однієї людини.
У Рільке своє тлумачення образу Еврідіки. Побувавши у потойбіччі, вона дуже змінилася: вона стала чутливою, тихою, покірною, по-жіночому мудрою:
Вона уже — не та білява жінка,
оспівана колись в піснях поета,
вона уже — не пахощі, не острів
широкої постелі, бо уже
вона не власність жодного мужчини.
її розв’язано, мов довгі коси,
і віддано, мов пробуялу зливу,
й поділено, немов запас стократний.
Вона — вже корінь,
і коли нараз
її спинив і з розпачем промовив
до неї Бог: «А він таки оглянувсь»,—
безтямно й тихо запитала: «Хто?»
Евридіка у Рільке — символ жіночності і всього жіноцтва на землі. Такою в уявленні поета і має бути справжня жінка — “невпевнена, і ніжна, і терпляча”.