Байронізм — літературна течія початку XIX ст., що виникла під впливом творчості Джорджа Н. Г. Байрона, характеризується романтичним індивідуалізмом, розладом між поетом і суспільством, розчаруванням.
Загальні особливості лірики Байрона:
• Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе);
• страдницька душа ліричного героя;
• джерело страждань ліричного героя — недосконалість життя;
• загадковість, недомовленість, внутрішня енергія поезії;
• порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; використання слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру — стансів, «віршів на випадок» (вірш, написаний з певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.
Вплив Байрона на європейську літературу складно переоцінити. Йоганн Гете такими словами виразив значення поета: «Так, ця людина була великою: вона в муках відкрила нові світи».
Творчість Байрона завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, потужному протесту проти будь-якої тиранії відіграла значну роль у формуванні світогляду багатьох поетів-романтиків. А його слава в першій третині XIX ст. була незвичайною й поступалася хіба що славі Наполеона.