“Бригантина” Гончар – Скорочено

О. Гончар “Бригантина” читати скорочено повість можна, щоб дізнатися сюжет твору.

 

“Бригантина” Гончар стисло (короткий зміст)

 

1
Порфира Кульбаку доставили в виправну школу. З ним знайомились директор Валерій Іванович і завуч Ганна Остапівна Дудченко. Порфир був родом з села Комишанка, де, за свідченням самого хлопця, найвищі і найбільші комиші у світі. Директор і завуч розглядали його справу: за ним числились побіг з дому, прогулювання школи, переховування у комишах, багаторазові “угони” катерів. Вони обережно ставили хлопцю запитання і дізнались, що насправді катери він брав лиш покататись, а школу прогулював, бо нудно. Сам же Порфир дуже боявся, що його спитають про батька – а його не було – але цього так і не сталось.

2
В Комишанці мати Порфира Оксана вже журилась за сином. Вона була відомою завдяки своїй роботі на науково-дослідній станції – вирощувала надзвичайно вміло і багато сортів винограду. Це вдавалось їй дуже добре – там, де в інших науковців не росло нічого, в Оксани проростало будь-що. А от із сином справитись вона не могла, тому й подала клопотання, щоб сина відправили до спецшколи.
До матері прибули вихователі її сина – Борис Савович та Марися Павлівна. Розпитували Оксану про сина. Вона розповіла, що поки був живий дід, в честь якого і назвали Порфира, то хлопець був смирний і слухняний – увесь час коло діда. Та дід помер і на Порфира як найшло! Його він тільки не творив і як тільки Оксана не переживала за нього. Але Порфир має і позитивні риси – він вірний друг, ніколи не видасть товариша і завжди захистить, навіть може покарання прийняти замість когось.

3
“Режим напівсвободи – так у них зветься цп собаче життя”, – думав Порфир. Його постригли “під нулівку” і вже посалили в карцер – за спробу втечі. Він мав провести тут всього кілька днів, але для нього це здавалось справжньою вічністю. Навіть встиг нашкрябати на стіні цвяхом “смерті нема”. До нього навідувався начальник режиму товариш Тритузний. Вони навіть трохи розговорились про полювання, рибальництво і браконьєрів. В останньому вони зійшлись – обидва були рішуче проти цього заняття, а Порфир навіть хотів стати рибінспектором, коли виросте.
Раз попросився Порфир у туалет. Але пішов блукати територією, намагався так, щоб його ніхто не бачив. Та тут якраз приїхали старші хлопці на тракторі. Звичайно ж герой захотів потриматись за руль і старший навіть дозволив, але тут за Порфиром прийшов наглядач – довелось вертатись в карцер.

4
А в карцері Порфир тихо плакав і згадував дідуся. Якби він був живий, то не дозволив би, щоб над його онуком так знущались. І все думав про втечу і волю. Воля – найбільше чого хотів хлопець. От якби тільки вирватись, а далі він би придумав що робити.

5
На уроці Марисі Павлівни Кульбака проявляв себе справжнім артистом – вмів жалібно скавуліти як маленьке цуценя навіть не відкриваючи рота. В класі сміх, а Марися Павлівна, ще молода вчителька, не знає як угамувати цих бешкетників. Вона часто звертається з порадою до своєї колеги Ганни Остапівни, відвідує її уроки, щоб перейняти досвід. І справді на уроках Ганни Остапівни завжди тиша. Кульбака пробує розказувати вірш, але одразу видно – не вивчив. Та вчителька не сварить його, а лагідно промовляє. Марися розуміє, що діти слухають старшу колегу через те, що вона любить їх усією душею і вони це відчувають.

6
На перерві Кульбака весь час бігає і галасує, витворяє такі штуки, що однокласникам і вчителям навіть і не снилось. Часто розповідає як по дну ходив і ловив величезну рибу, яка була більша від рього самого. І навіть в ночі він не знаю спокою – часто кличе маму.

7
До школи прибула комісія. Довго ходила територією школи і вивчала умови утримання учнів. Зайшли в клас Кульбаки. Запитували хлопців хто і за що сюди потрапив. Порфир зізнався, що тікав з дому і прогулював уроки. Але тут втрутився Тритузний. Він почав намовляти на хлопця ніби той займався бракон’єрством і можливо навіть “підчищав кишені” на пляжах. Порфира це страшенно обурило. Він почав захищати себе, а потім замовчав і зовсім замкнувся.

8
У вчительській обговорювали приїзд комісії і подію у класі з Порфиром. Антон Герасимович Тритузний також був тут присутній. Між вчителями розгорілась суперечка – більшість стояли за те, що Тритузний таки неправильно себе повів. Але він навідріз відмовився визнавати своєї провини – мовляв з бешкетниками тільки суворістю можна чогось досягти. До того ж хтось підкинув йому записку, у якій йшлося про те, що Кульбака називав Тритузного Саламуром (це широко вживана серед рибалок приправа до юшки: вельми гостра, пересолена і переперчина). Вирішила знайти автора записки. На вечірній лінійці Порфир признав, що він справді називав Тритузного Саламуром, а от автора записки довелось пошукати. Ним виявився такий же карантинник (новачок) як і Кульбака Карнаух. За проханням директора хлопці потисли один одному руки.

9
Під ніч вчителі повертались по домівкам. Марися Павлівна йшла з Ганною Остапівною, вона в неї і квартирувала. З ними ж йшов і вчитель мистецтв, як він сам себе називав, Артур Пилипович Берестецький. Прозодили повз будинок директора, де його виглядала дружина Зінаїда Петрівна. Сьогодні її чоловік лишився в школі на нічній зміні. Перекинулись декількома словами і розійшлись по домівках.

10
Кульбака зовсім не сердився на Карнауха, лиш раз згадав йому ту записку, але так між слів. Сам же весь час думав про втечу і про маму. Якщо не тікати, то хоча б побачити маму. Але це право ще треба заслужити. А якщо тікати, то далеко і не повертатись додому, бо там найперше і шукатимуть. А Порфир буде жити в комиші, а потім може піде до дядька Івана і разом вони ловитимуть браконьєрів. А ще Кульбака під керівництвом інструктора Василя Якимовича висаджував в землю трояндові кущі. Інструктор його дуже хвалив. А Марися Павлівна записала його в драмгурток.

11
Настав час і Кульбаку разом з іншими новачками перевели на третій поверх спального корпусу. З вікон відкривається просто неймовірний вид – виявляється школа стоїть на самому березі ріки і видно цей берег, ріку і, що найбільше зачаровує Порфира – комиші. Тут вже нові порядки – кожного дня перед сном обов’язково потрібно йти в ногомийку (ото вже смішна назва!) і лише тоді до ліжка. А ліжко білосніжне, чисте-чистісіньке. Порфир спочатку і лягати на нього боявся і навіть заліз під нього. Алп витягли його вмовили спати на ліжку. Заснув.

12
“Автобус летить у степ, у міражі”. В автобусі міліціонер Костя Степашко, Марися Павлівна і Тритузний. Шукають Кульбаку. Несподівано для всіх хлопець втік, простр-таки випарувався! Насправді все дуже просто – Марисі Павлівні ввечері здалось, що хлопцям бракує кисню і потрібно більше свіжого повітря, от вона й наказала на ніч не зачиняти фрамугу, а цим то й скористався наш герой – втік. Молода вчителька звинувачує себе у тому, що сталось, тому й викликались першою на пошуки. Трттузний же тільки й бубонить, що треба бути суворішими до дітей. Всі в напруженні й гадки не мають де шукати порушника режиму.

13
А Порфир собі дрімає вдома під абрикосом. Прийшла мама і неабияк здивувалась. Хлопець чесно зізнався, що втік. Але мама зовсім не сварилась – скучила. Заходилась годувати. Та під час обіду Порфир спитав хто його батько. Оксану з острахом чекала цього питання усі роки поки ріс син. Тяжко їй далась ця відповідь, але сказала: “Ти – не з обману, ти – з правди!”. Ці слова врізались хлопцю в пам’ять. Мама пішла далі на роботу.

14
Порфир вдома не сидів – пішов на кучугури, на волю, на сонце. Він знає історію свого краю і міг би сам тут проводити екскурсії тим туристам, що сюди наїжджають. Аж от показався на ріці і пароплав з новоприбулими туристам. Зійшли на берег і розпочали екскурсію, Порфир приєднався до них. На запитання чому не в школі сказав, що відпустили за хорошу поведінку. Але було йому відверто соромно за цю брехню.

15
Тим часом автобус дібрався уже Комишанки. Приїздили на роботу до Порфирової матері, але її не застали. Пр їхали й до пристані. Почали допитувати капітана парому чи не бачив він малого стриженого хлопця. Той відказував що не бачив і навіть дозволив оглянути судно. Тут Кульбаку і виявили. Після довгих ловів таки спіймали його і повели до автобуса. Тут приспіла Оксана, намагалась забрати сина, але не дозволили. Її заспокоїла Марися Павлівна. Порфира повезли до школи.

16
У кабінеті директора Порфир мав серйозну розмову. Валерій Іванович не гримав, не сварив, а лише говорив. У розмові цій відчувалась доброта і любов. Потроху Кульбака “відтанув”. Директор дозволив йому повернутись на третій поверх, а не посадив у карцер, як це зазвичай буває з утікачами.

17
Хлопці зустріли Порфира непривітно – через його витівку на вікно повісили решітку, ще й оцінки всім знизять. Лиш сусід по ліжку Гена Буткевич підтримав невдалого утікача. Довго вони говорили про все на світі, аж доки не поснули.

18
Порфир трохи відійшов від своєї поразки. Знайшов себе у майстерні – радо працював. Навіть фокус показував – забивав цвях з зав’язаними очима. Така штука у них сімейна – дід колись на спір з зав’язаними очима навпомацки розрізнив сорок сортів винограду і ні разу не помилився! І мама його так може виноград розрізняти.
До Гени приїхав тато, але хлопець не захотів жо нього навіть вийти. Гена ніяк не міг пробачити батьку те, що він вдруге одружився після смерті мами, думав, що батько поміняв його на мачуху. Так і пішов батько ні з чим.

19
Тато Гени був дуже засмучений. Його намагався втішити директор Валерій Іванович – йому було шкода цього міцного чоловіка, який був одним з найкращих архітекторів країни. Підійшла Марися Павлівна і різко кинула, що краще б батько взагалі не приїжджав – минулого разу Гена декілька днів пролежав з температурою. Це дуже засмутило батька. Алп через декілька хвилин підвела Марися і самого Гену і він “спрагло припав, притулився щокою до батькової руки.
Ще не скоро він дізнається, що це була остання їхня зустріч. Вже надвечір того дня, як батько приїжджав до сина, його знайшли у машині на березі ріки – не витримало серце. А Гені ще деякий час не говорили про цю трагедію.

20
Кульбака ожив! Він запропонував провести змагання з рідкісного виду спорту – бігу у мішках. Виявилось чимало охочих. Скоро організували місце для змагань, конкурсанти отримали мішки, а публіка зібралась спостерігати. Почались змагання і хлопці один по одному зашпортувались і падали. Врешті лишились тільки двоє – Кульбака і Тритузний. Обидва мали чималий досвід у цьому напівзабутому виді спорту. Та все ж Кульбака переміг. Він був дуже радий і запропонував розділити виграний приз – смаженого півня – Тритузному. А потім був дощ і хлопці на радощах носились по всьому подвір’ю.

21
Єдиний, хто не брав участь у змаганнях, був Гена Буткевич. Він лежав з температурою. Але Порфир не забув про друга і прийшов його провідати. З усією своєю експресивністю розповідав про змагання і бажав Гені швидше видужувати.

22
Настав час вибирати місце під літній табір. Вчителі виїхали автобусом обирати місцину десь поблизу річки. Зупинились в урочищі Чортувате. Тут близько і до ріки, і до радгоспу “Степовий велетень”, з яким школа уклала трудову угоду. Директор сказав, що не треба лаштувати якогось паркану чи загорожі – досить скосити траву поруч і це буде найкраща загорожа. Діти відчують, що їм довіряють і не захочуть тікати. Стали думати над назвою для табору. Артур Пилипович Берестецький пропонував назву “Степові пірати”, але всім більше припала до душі назва Марисі Павлівни – “Бригантина”. Вирішили настановити Марисю і начальником табору.

23
Настали іменини Ганни Остапівни. Її вітав директор і всі учні школи, надійшло чимало листів від колишніх її учнів – більшість виправились і добре влаштувались в житті, але є і такі, що пишуть з в’язниці. Це прикро, але це не дає зазнаватись, як стверджує досвідчена вчителька. Приходить вітання й від сина – він працює далеко в океані в міжнародній інспекції, що не допускає браконьєрства в світових водах.
Ввечері до Марисі заїхав Костя Степашко. Мали їхати в кіно, але, проїжджаючи попри школу, Марися дізналась, що сталась бійка між Кульбакою і головним шибайголовою Бугром. Лишилась в школі.

24
Виїхали збирати черешню. Перший день минув спокійно. Кульбака відзначився – зібрав найбільше черешні, став ударником. Наступноно ж дня стався конфлікт. Виявилось, що деякі ящики лише наполивину повні черешень, насправді там внизу листя й гілля, а черешнями лиш притрушено. Новий начальник режиму, що якраз проходив іспитовий строк і вже встиг отримати прізвисько Крокодил, шукав винного. Бугор нишком вказав на Кульбаку і Крокодил на нього одразу ж накинувся. Хлопець як міг захищався, але все одно лишився винним. Бугор потім зізнався йому, що то він утнув таку штуку, ще й вказав на Кульбаку. Порфир дуже засмутився і ще більше розчарувався в дорослих. Бугор став підмовляти хлопців помститись Крокодилу. Всі радо погодились.

25
Полями-дорогами їде газик-всюдихід науково-дослідної станції. В ньому водій, директор станції і її передовик – мама Порфира Оксана. Директор підхопив її, бо вона якраз збиралась провідати сина в школі, а йому якраз і по дорозі. Їхали і розмовляли про степ і кучугури, згадували Порфира і жартували, що треба Оксану видати заміж. Жінка віджартовувалась. Вона добре пам’ятала як деякий час тому привела додому чоловіка – хотіла Порфиру вітчима хоча б дати. Але той одного разу страшенно напився, свідком чого і став син. Після цього Оксана зрозуміла, що мусить жити тільки для нього одного

26
Антон Герасимович Тритузний сидів на варті саме тоді, коли під’їхав газик і з нього вийшла мати Кульбаки. Привітались і Тритузний повідомив, що її сина немає – збирає черешню і буде трохи пізніше. Оксана вирішила почекати. Розговорились про теперішнє покоління. Тритузний хвалив Порфира – став ударником праці, виправляється. Прийшла Марися Павлівна. Вона тепер була дуже заклопотана підготовкою до літнього табору. Вона також хвалила Порфира, казала, що з нього будуть люди. Пролунав дзвінок. Тритузному повідомили, що з збирання черешень втекли половина вихованців, а серед них і Кульбака.

27
Багато хлопців розбіглось, але надвечір більшість вернулись. Лиш троє так і не повернулись – Порфир, Гена і Бугор. Вони подались у степи. То тут, то там надходили про них відомості, але їх ніяк не могли піймати. Вони насолоджувались волею. Перебивались їжею то в якоїсь добродушної тітки-кухарки, то ти, що знайшли на кущах і під ногами. За головного був Бугор. До однієї пригоди. Зупинились хлопці біля якоїсь будки в степу, а біля неї – клумба. Бугор почав рвати і шматувати квіти, а Кульбака наполягав аби він їх не чіпав. Дійшло до бійки. І хоч спершу перевага була за Порфиром з Геною, та Бугор був міцніший і, добре заїхавши Гені в ніс, пішов геть від них. Так вони і рлзійшлись.

28
Гена і Порфир прийшли до дядька Івана, того самого рибінспектора. Він ні про що їх не розпитував, а зразу дав поїсти булки – хлопці були страшенно голодні. Іван розказав Порфирові про те, як дід захищав виноградник від браконьєрів йому тоді добре перепало. Хлопцева мрія боротись з цими страшними й дурними людьми укріпилась ще більше. Він навіть попросився у помічники до дядька. Іван би і радий взяти двох помічників, але ж не втікачів, яких усюди шукають. Хлопці зрозуміли, що час вертатись.

29
Друзі довго не наважувались підійти до табору, спостерігали за товаришами і вчителями з кущів. А коли врешті наважились, то Ганна Остапівна зробила вигляд, що не впізнала їх. Хлопці розгубились. Але вони зробили вирішальний крок – переступили ромашкову загороду. Їх радо прийняли назад і навіть не сварили.

30
Прийшла баржа. Треба було вантажити кавуни. Усі вихованці літнього табору “Бригантина” радо взялись до роботи. Швидко гора з кавунів на березі переросла у гору кавунів на баржі. Були тут і Гена Буткевич з Порфиром Кульбакою, і Карнаух, і навіть Бугор. Так, той самий. Таки напав в якомусь селі в магазині з пістолетом на двох продавчинь. Але вони його скрутили і виявили, що пістолет іграшковий. Так він і повернувся.
Усі хлопці насолоджувались літом, працею і мріяли про щасливе майбутнє життя.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: