Костянтин Гаврилович Треплев – молодий чоловік років 25-ти, звільнений з університету, очевидно, за відсутністю грошей на сплату навчання, ніде не служить, київський міщанин», а за визначенням дядька – «нахлібник». Він син актриси Аркадиної і племінник Соріна, в маєтку якого відбуваються події. Треплев виріс в атмосфері поклоніння сцені, тому захотів створити власний театр, в якому відбилися його нові погляди на мистецтво.
Вистава Костянтина без декорацій, з умовними, містичними образами, фактично без дії не сприймають ні мати, ні її друг, письменник Тригорін. І це поглиблює драму юнаки, адже він зауважує, що до його матері приходять «всі знаменитості, артисти і письменники», і тільки він в цьому суспільстві – «ніхто». Треплев по-справжньому закоханий у Зарічну – дочку сусідського поміщика: «Я чую її кроки… Я без неї жити не можу… Навіть звук її кроків чудовий… Я невимовно щасливий…». Костянтин обожнює дівчину, ідеалізує, вона ж веде себе досить стримано, так як закохана в Тригоріна, вважаючи того талановитим письменником. Треплєва підтримує лише лікар Дорн: «сильне Враження… Ви талановита людина». Треплев став непоганим беллетристом, його друкують і читають, хоча мати і не сприймає заняття сина серйозно, навіть не цікавиться ним зовсім.
У юнака добре серце, він все одно любить матір, каже: «Я люблю маму, сильно люблю, але вона веде безглузде життя, повсякчас носиться з цим беллетристом». Сорину він дає досить об’єктивну характеристику своєї матері: «Безумовно талановита, розумна, здатна ридати над книжкою, охопить всього Некрасова напам’ять, доглядає за хворими, як янгол; але спробуй похвалити при ній Дузе. Ого-го! Потрібно хвалити тільки її…». «Вона вже й проти мене, і проти вистави, і проти моєї п’єси, так як вона не грає, а Зарічна. Вона не знає моєї п’єси, але вже ненавидить її».
Найбільше розбіжностей між Треплевим і Аркадиною в питаннях театру. Він проти традиційного театру, а вона любить його в старих формах: «…Їй здається, що вона служить людству, святому мистецтву, а по-моєму, сучасний театр – це рутина, забобон».
Закоханий у Ніну Треплев не помічає сильних почуттів до нього іншої дівчини, Маші, і грубо її відштовхує: «Не ходіть за мною!».
Костянтин бачить лицемірство Тригоріна, його бездушність і бажання жити за чужий рахунок, а мати, навпаки, вважає того талановитим, благородною, сина ж – заздрісником. Через це виникає сварка.
Найбільше нещасним, відкинутим Треплев відчуває себе через нерозділене кохання до Ніни. Він навіть стріляється з-за неї (щоправда, невдало). В останній дії Зарічна, яка стала-таки актрисою і відчула велику особисту трагедію через Тригоріна, знову відмовляє Треплеву, і це вбиває його остаточно – він кінчає життя самогубством у дусі екзистенціалізму. Як бачимо, талановитий, добрий, романтичний, але слабкий духом він постраждав через нерозділене кохання.