Характеристика Торвальда Хельмера “Ляльковий дім”
Торвальд Хельмер, колишній адвокат, на початку дії п’єси стає директором Акціонерного банку. Має бездоганну службову репутацію, чудовий затишний дім, люблячу дружину та дітей. На перший погляд — цілком позитивна людина.
Він впевнений у собі: «…У мене вистачить мужності і сил… я така людина, яка все може взяти на себе»
Торвальд Хельмер ставиться до дружини як до малолітньої дочки. Він звертається до неї в третій особі, ласкаво називаючи білочкою, пташкою, маленькою дивачкою і т.д. і жартівливо беручи її за вушко. Хельмер вважає Нору своєї лялечкою. Але будь-яку ляльку можна любити, няньчитися з нею, грати, а можна, не розрахувавши сили, і ненавмисно зламати, адже вона не має права голосу і взагалі ніяких прав.
Хельмер – об’єкт, якому приносять жертву. Він живе виключно за нормами суспільної моралі, є по його ж словами «бездоганним чиновником» і повністю залежить від громадської думки, «витончена натура», як сказав доктор Ранк. Не здатний на подвиг, а тільки говорить про нього. Хельмер постійно повторює, що Нора належить йому, вся цілком. Про подвійну натуру Хельмера говорить те, як він ставиться до лікаря Ранку і Фру Лінне в обличчя і за спиною.
Шлюб для Хельмера – це законне право власності чоловіка над дружиною. Не випадково п’єсу «Ляльковий дім» часто називають просто «Нора». Мова в ній в першу чергу йде про несправедливість, допущену суспільством по відношенню до жінки і до людини як до особистості.
НОРА. Мы женаты восемь лет. Тебе не приходит в голову, что это ведь в первый раз мы с тобой, муж с женою, сели поговорить серьезно?
ХЕЛЬМЕР. Серьезно… в каком смысле?
НОРА. Целых восемь лет… больше… с первой минуты нашего знакомства мы ни разу не обменялись серьезным словом о серьезных вещах.
ХЕЛЬМЕР. Что же мне было посвящать тебя в свои деловые заботы, которых ты все равно не могла мне облегчить.
НОРА. Я не говорю о деловых заботах. Я говорю, что мы вообще никогда не заводили серьезной беседы, не пытались вместе обсудить что-нибудь, вникнуть во что-нибудь серьезное.
ХЕЛЬМЕР. Ну, милочка Нора, разве это было по твоей части?
Как ты можешь думать, что мне могло бы теперь прийти в голову оттолкнуть тебя или даже хоть упрекнуть в чем нибудь? Ах, ты не знаешь сердца настоящего мужа, Нора. Мужу невыразимо сладко и приятно сознавать, что он простил свою жену… простил от всего сердца. Она от этого становится как будто вдвойне его собственной – его неотъемлемым сокровищем. Он как будто дает ей жизнь вторично. Она становится, так сказать, и женой его и ребенком. И ты теперь будешь для меня и тем и другим, мое беспомощное, растерянное созданьице. Не бойся ничего, Нора, будь только чистосердечна со мной, и я буду и твоей волей и твоей совестью…