Детальний Аналіз
«На дорогу йду я в самотині»
Лермонтов
ПАСПОРТ
Автор: Михайло Лермонтов
Рік написання: 1841. (Вірш був написаний у травні-червні 1841 року, за кілька днів до дуелі з Мартиновим)
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Тема: роздуми про природу та долю людини
Ідея: Єдність людини та природи.
Провідний мотив: мотив смутку та самотності
Віршовий розмір: хорей
Ліричний герой вірша – це самотній мандрівник. Його настрій сумний, його «серце з болю завмирає». Герой прагне до волі та спокою («Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»), але їх немає у реальному житті. Драматизм внутрішнього світу героя проявляється завдяки контрасту з природою, там гармонія, а в душі дисгармонія «серце з болю завмирає».
Ліричний герой прагне до гармонії духовного і природного життя. Герой сприймає як щедрий дар безмежність простору, безкінечність часу.
Художні засоби “На дорогу йду я в самотині…”:
- епітети – крем’яна путь, прекрасні, безкраї, холодним, ясний, ніжний.
- метафори – Спить земля в промінні голубім…; зоря з зорею гомонить, Бога слухає пустиня. З живі дрімали в серці сили, дуб зелений схилявся й з листям розмовляв.
- риторичні питання – “Чом же серце з болю завмирає?”;
- інверсія – “Мрією не тішусь я пустою”;
- анафора – “Я жадаю волі та спокою!/Я б хотів забутись і заснуть!”.
- повтори – «Жалію я за чим?» – «Днів не жаль»; «Хотів заснуть!» – «Навік заснути…»
Символічні образи в поезії:
- Крем’яна путь — шлях мандрівника у пустелі; місце зустрічі із Всесвітом.
- І зоря з зорею гомонить — символ високого ідеалу, духовного змісту, гармонії.
- Проміння голубе — світло ідеалу, надає земному пейзажу космічної широти.
- Я жадаю волі та спокою — асоціюється із гармонією духовного і природного життя.
- Темний дуб зелений — символ вічності, що втілює думку про вічний зв’язок людини із Всесвітом.
Дорога у вірші «На дорогу йду я в самотині» виступає символом людської долі, життєвого шляху.
Вірш починається з опису прекрасного, таємничого нічного пейзажу, прекрасних та безкраїх небес. Автор змальовує картину Всесвіту — землю, небо, людину, в якій панує гармонія і спокій. Але описана картина природи повністю протилежна стану душі ліричного героя, який бажає спокою: «Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»
Але відчувається, що герой не готовий попрощатися з життям: він бажає свободи, спокою і забуття. Він втомився від буденності та метушні, його душа хоче духовного і високого. Але, цього він не може знайти у світі людей, свою мрію про спокій і волю герой знаходить лише у єднанні з природою.
Автор описує узагальнений образ людини, що невдоволена життям у недосконалому суспільстві, яке не має гармонії. Поет міркує про долю особи, яка стає вигнанцем або добровільно віддаляється від такого суспільства. Саме тому шлях героя — самотній і нелегкий.
Закінчується поезія пейзажною замальовкою – картиною бажаної гармонії людини і природи, в якій панує любов.