Детальний Аналіз «На дорогу йду я в самотині» Лермонтов

“На дорогу йду я в самотині” аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

 

Детальний Аналіз

«На дорогу йду я в самотині»

Лермонтов

 

 

ПАСПОРТ

Автор: Михайло Лермонтов

Рік написання: 1841. (Вірш був написаний у травні-червні 1841 року, за кілька днів до дуелі з Мартиновим)

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Тема: роздуми про природу та долю людини

Ідея: Єдність людини та природи.

Провідний мотив: мотив смутку та самотності

Віршовий розмір: хорей

Ліричний герой вірша – це самотній мандрівник. Його настрій сумний, його «серце з болю завмирає». Герой прагне до волі та спокою («Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»), але їх немає у реальному житті. Драматизм внутрішнього світу героя проявляється завдяки контрасту з природою, там гармонія, а в душі дисгармонія «серце з болю завмирає».

Ліричний герой прагне до гармонії духовного і природного життя. Герой сприймає як щедрий дар безмежність простору, безкінечність часу.

 

Художні засоби “На дорогу йду я в самотині…”:

  • епітети – крем’яна путь, прекрасні, безкраї, холодним, ясний, ніжний.
  • метафори – Спить земля в промінні голубім…; зоря з зорею гомонить,  Бога слухає пустиня. З живі дрімали в серці сили, дуб зелений схилявся й з листям розмовляв.
  • риторичні питання – “Чом же серце з болю завмирає?”;
  • інверсія – “Мрією не тішусь я пустою”;
  • анафора – “Я жадаю волі та спокою!/Я б хотів забутись і заснуть!”.
  • повтори – «Жалію я за чим?» – «Днів не жаль»; «Хотів заснуть!» – «Навік заснути…»

 

Символічні образи в поезії:

  • Крем’яна путь — шлях мандрівника у пустелі; місце зустрічі із Всесвітом.
  • І зоря з зорею гомонить — символ високого ідеалу, духовного змісту, гармонії.
  • Проміння голубе — світло ідеалу, надає земному пейзажу космічної широти.
  • Я жадаю волі та спокою — асоціюється із гармонією духовного і природного життя.
  • Темний дуб зелений — символ вічності, що втілює думку про вічний зв’язок людини із Всесвітом.

 

Дорога у вірші «На дорогу йду я в самотині» виступає символом людської долі, життєвого шляху.

Вірш починається з опису прекрасного, таємничого нічного пейзажу, прекрасних та безкраїх небес. Автор змальовує картину Всесвіту — землю, небо, людину, в якій панує гармонія і спокій. Але описана картина природи повністю протилежна стану душі ліричного героя, який бажає спокою: «Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»

Але відчувається, що герой не готовий попрощатися з життям: він бажає свободи, спокою і забуття. Він втомився від буденності та метушні, його душа хоче духовного і високого. Але, цього він не може знайти у світі людей, свою мрію про спокій і волю герой знаходить лише у єднанні з природою.

Автор описує узагальнений образ людини, що невдоволена життям у недосконалому суспільстві, яке не має гармонії. Поет міркує про долю особи, яка стає вигнанцем або добровільно віддаляється від такого суспільства. Саме тому шлях героя — самотній і нелегкий.

Закінчується поезія пейзажною замальовкою – картиною бажаної гармонії людини і природи, в якій панує любов.

 

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: