Довженко “Ніч перед боєм” дуже скорочено

“Ніч перед боєм” скорочено читати розповідь Довженка можна, щоб відновити в пам’яті сюжет твору.

О. Довженко “Ніч перед боєм” короткий переказ

Напередодні бою молодий танкіст Іван Дробот хвилювався і припустив в розмові з командиром, що скоріш за все дехто з бійців може загинути у великім бою. А далі довірливо запитав звідки у командира роти, на вигляд маленького і не зовсім здорового, така безстрашність, з якою його описують в газетах. Як він з будь якого пекла виводить своїх бійців, в чому його внутрішній секрет?

Командир сказав, що поділиться своїм секретом і всі хто був в землянці, а це близько 30 чоловік, притихли, приготувавшись слухати. У землянці було накурено, бійці сиділи притулившись один до одного.

Капітан усміхнувся і мовив, що його світогляд перевернувся після зустрічі з дідом-рибалкою на Десні. Тоді коли його батальйон відступав не маючи ні зв’язку, ні артилерії. Були за крок від ворожих лап, несли на собі поранених. Дехто з бійців не витримував і зустрівши на шляху рідну хату повзли туди, дехто стрілявся. Серед нас були танкісти, кулеметники, бортмеханіки, всього 15 чоловік, які були вже зовсім знесилені. Попереду була річка, а більшість не вміла плавати.

Бійці попросили діда Платона Півторака, щоб той човном переправив їх на інший берег.

Дід вийшов з сіней і спитав бійців:

Тікаєте бісові сини? Багато вас, здорові всі, а тікаєте… Тікайте вже. Це вже мабуть крім вас нема нікого.

На поміч Платон покликав старого сусіда Савка, на вигляд він був подібний до Миколи-угодника. Той теж присоромив бійців, що вони тікають з лінії бою.

Дорогою до річки Платон та Славко, не звертаючи уваги на військових, обговорювали, що солдати мали б не боятися смерті, якщо вже взяли зброю до рук.

«Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди».

Діди йшли дуже повільно, не звертаючи уваги на стрілянину і німецький ракетний «феєрверк» чим дуже дратували бійців. Та вже за мить перед відступаючими постала велична Десна. За річкою чорнів ліс. А зверху насунули важкі чорні хмари, між якими палахкотіли блискавки. Від побаченого бійці на мить завмерли, та їх поквапили перевізники. Човни у яких вони переправлялися через Десну були дуже старі, густо промазані смолою.

Командир сидів біля діда Платона, милувався тишею річки та берега і йому чомусь здавалося, що його везуть «на той світ». Його душу охоплював відчай, смуток, сором. Від думок відірвала розмова між Платоном і Савкою, які скаржилися що вже три ночі не спали, все возять і возять відступаючих. А на днях один з начальників навіть погрожував йому револьвером, щоб швидше віз та побратими його заступилися за старого діда.

Десь загриміла гармата, всі зрозуміли що німці близько.

Платон і Савка далі обговорювали відступаючих, мовляв навіщо сподіватися на порятунок, якщо ти на війні. І якщо судилося тобі померти, то це станеться як не від кулі, то від «воші».

Слова дідів стали напутніми для бійців, ті вірили в перемогу наших над фашистами. Переправники нагадали бійцям військовий статут, де сказано «коли цілиш у ворога, возненавидь ціль». Голос Платона став для військових грізним голосом мужнього народу.

Савка додав, що раз прийшли на війну, нема чого боятися, фашистів треба ненавидіти всією душею. Немов вина повинні напитися бійці ненависті до ворога і презирства до смерті. Такими були думки Платона і Савки. Командиру вони здалися жорсткими і несправедливими.

В цей час у воду влучив снаряд і підняв великий стовп води в повітря, рибалки почали жалітися, що німці поглушать усю рибу і опустошать річку.

Тим часом човен уткнувся носом в м’який піщаний берег. Командир вийшов на берег спустошений, але почувався якось по-новому. За річкою палав вогонь і полум’я розтопило тугу та жаль у його серці. Бійці попрощалися з дідом і пішли своєю дорогою. Вони були вдячні дідам за те, що не жаліли їх, а дали сили йти у новий бій, захищати рідну землю від нападника.

Ось у цьому і полягав секрет великого командира. Він сказав солдатам, що віднині в бою стає в сто разів сильнішим, сторукий та найбільше за все після війни хотів би він повернутися на Десну, зустрітися з дідом Платоном і висловити вдячність за науку. Та Іван Дробот повідомив, що дід загинув тієї ж ночі, як переправляв капітана і його бійців.

До нього прийшли німці, катували діда, хотіли розстріляти, а тоді наказали переправити їх на другий берег. Дід відвіз їх на середину Десни, перекинув човен з німцями і сам потонув. Вижив лише Дробот, він був онуком діда Савки.

Хвилиною мовчання бійці пом’янули пам’ять дідів… на запитання Колодуба чи готові до бою, бійці в один голос відповіли: «Готові до будь-якого вогню».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар