Дрозд “Білий кінь Шептало” скорочено

“Білий кінь Шептало” дуже стислий переказ нагадає сюжет, щоб дізнатися більше краще читати детальний переказ твору Володимира Дрозда.

“Білий кінь Шептало” скорочено читати

До загорожі, де стояли коні, підійшов хлопчина, вдарив батогом, від чого коні налякалися, штовхаючись  відійшли у куток, Шептало притисли до перекладин. Він зіщулився, заболіла давня рана на спині, яку полюбили ґедзі.

Хлопчик повідомив конюху, що до привода необхідно прислати коня, щоб привезти на завтра зелень свиням.

Була субота, роботу закінчили раніше і Шептало сподівався відпочити, може ще й завтра, якщо не треба буде їхати у місто. Кінь сподівався, що Степан його не буде тривожити у вихідні. У нього з конюхом були особливі відносини. Шептало був особливим конем, білим. Його ніколи не били, не відправляли на важку роботу, це відчували інші і коні не долюблювали його за це.

Заспокоївшись, коні розбрелися по загорожі. Шептало стояв сам, коли двері конюшні відчинилися, зайшов Степан, окинув оком коней. Кінь відчув, що на роботу виберуть його. Він вгадав. Вечір перестав бути привабливим, враз почорнів в очах Шептало. Хоч крутити привід було найлегшою роботою, кінь її не любив. А ще не любив він їздити до міста, бо вважав принизливим везти міськими вуличками, вимощеними бруківкою бідони з молоком, коли навколо святково одягнені люди, інші коні.

Шептало соромився упряжі, не хотів бути робочою худобою, яку кожен міг запрягти, поганяти…

Щоб не засмучуватися, білий кінь шукав виправдання Степану. Мовляв, іншим коням завтра рано їхати в місто, а він за день не втомився. А може, Степан боїться, що інший кін не зможе швидко порізати траву і свині залишаться голодними. Шептало знав, що люди вважають його покірним і роботящим. Та кінь знав, що за маскою покірності криється норовливий характер, душа його бажає справжньої свободи.

Степан погнав коней до води. Шептало дуже гнітило оце щоденне табунне напування, вже багато років не питаючи спраглий він чи ні, конюхи відчиняють ворота і женуть табун до води. Оскільки води в кориті було мало, білий кінь мусив тулитися і лізти відштовхуючи інших, щоб не пити іржаву каламуть.

Дорогою дві молоді кобилки у жартівливій бійці, зачепили коня копитом, той зі злістю подумав, що Степан мав би навести порядок. Водопій, так водопій – це вам не цирк, що витанцьовуєте. Не розумів він коней, які постійно показували свій норов, отримуючи за те постійно батогом. З сумом дивився він як Степан батогом розганяє молодих кобил і думав, як мало в них розуму. Він згадав як на перших порах привчав Степана до того, що не такий як всі, що він має йти на пів голови позаду інших коней, озираючись ніби говорив Степану «я не підведу, я інакший, ніж вони, нас з тобою таких тільки двоє».

Дорогою додому кінь почувається вільним і незалежним, забуває, що вже завтра знову його запряжуть і буде так до самої смерті, а тоді здеруть з нього шкуру і закопають в ліску. Та зараз він почувається, ніби то не його женуть, а він жене і табун, і Степана.

З поблажкою Шептало дивиться на конюха, він пробачає йому удари батогом, адже без того не наведеш порядку між кіньми, він солідарний з Степаном. У солодких мріях білий кінь заклично заіржав, Степан озирнувся і побачивши Шепталове свавілля, різко ударяє коня батогом, від несподіванки, приголомшений він біжить в гущу кінських тіл.

Опустивши голову, мовчки переставляє ноги у загальному потокові коней, йому було байдуже куди його ведуть. Він почувався глибою чорнозему, відчай обійняв його…

На косогорі Шептало підвів голову, побачив сонце, що сідає, відчув запах свіжої трави, квітів. Все це ніби розбудило коня і він фиркаючи побіг.

Мати його запряжена в лісникову двопалку, а він безтурботно поряд бігає лісом, заходить по коліна в ромашку і летить на зустріч молодій білій кобилці. Таким було його дитинство. Ввечері вони паслись на лісовій галявині і Шептало слухав розповідь матері про гордих білих коней – його пращурів, які гарцювали на різнокольоровому помості, і щовечора сотні людей приходили милуватися ними. Саме тому цирк манив Шептало, ним пахли святкові міські вулиці і ховався там запах волі. Сьогодні кінь не захотів штовхатися серед гарячих тіл на водопої, він уявляв собі гарних білих коней на волі, які пасуться на луках і купаються в чистих річках. У тих коней теж є страх, та не такий як у Шептала перед Степаном, а страх боротьби, змагання.

Степан наказав хлопчику мерщій запрягати коня і вести до приводу, бо насувається дощ. Шептало покірно йшов за хлопцем і як ніколи відчув свою неволю, згадав ненависний привід, витоптану суху землю, стисливі поїздки у місто, свист батога… а навколо манливо пахла воля.

Хлопчик вдарив батогом і тоді несподівано для Степана, хлопчика і навіть для себе, кінь став на задні копита. У цю хвилину він став як справжній білий кінь відважним та відчайдушним. Хлопчик і Степан заніміли від подиву, а Шептало перестрибнув рів і помчав через луг.

Фиркання коней, лайка Степана, іржава вода згинули в п’янкім запаху свободи. Сутеніло, кінь біг по груди в траві, вдихав її аромат, занурював голову в темно-зелені хвилі трав. Стомлений новими враженнями кінь задоволено заіржав, на його голос відгукнувся лише лелека. Довкола була тиша. Кінь упав на спину, покотився по траві раптом у небі спалахнула блискавка, кінь злякався. Згадалося йому спека, колюча солома, біль покусаної ґедзями спини.

Шептало почув запах води і пішов до річки, вперше за довгий час він втамовував спрагу живою, не іржавою водою. Викупавшись у річці, кінь у відблиску блискавки побачив себе справді білим, таким як були його предки, виступаючи в цирку. Давно він не був таким білим, був попелястим, брудно-сірим, але не білим. То ж не дивно, що Степан ударив його.

Почався дощ і Шепталові раптом захотілося почути голос Степана, нехай навіть він поб’є його. Розмоклими вуличками кінь рушив назад у село. Вулицями розлилися широкі калюжі і у спаласі блискавки кінь побачив своє відображення, подумав що Степан і інші коні подумають, що Шептало вихваляється, показує свій норов і зробить цим тільки гірше собі.

Шептало викачався в калюжі і вже не був білим, на ранок земля висохне, обсиплеться і він знову стане звичного кольору. До нього повернулася розсудливість і спокій. Він підійшов до бригадного двора, де вже всі спали, і стомлений незрозумілою блуканиною ліг і задрімав біля конюшні.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар