Економічний розвиток Наддніпрянської України 19 ст.

Коротко та головне про Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України у 1-й пол. XIX ст. ЗНО

У XIX ст. Російська імперія увійшла як одна з найбіль­ших країн світу. Вона вирізнялася від інших країн Європи не тільки власними розмірами, але й політичним ладом, що характеризувався абсолютизмом і повною відсутністю громадянського суспільства.

У 1830-х рр. в цілому було завершено поширення структур імперської влади на українські землі. В Україні утворили 9 губерній, об’єднаних за територіальним принципом у три генерал-губернаторства. На Лівобережжі існувало Малоросійське генерал-губернатор­ство (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії). До Київського генерал-губернаторства входили Правобережні губернії (Київська, Волинська та Подільніська). Новоросійсько-Бесарабське генерал-губернаторство об’єднувало губернії Півдня (Катеринославську, Херсонську і Таврійську).

У цей час понад 75% українських селян мало статус кріпаків або тих, що виконували феодальні повинності на користь держави. Селяни, які перебували у власнос­ті поміщиків, становили більшість у Східній Україні і на Правобережжі, тоді як державні селяни переважно зосереджувалися на Лівобережжі та Півдні. Серед ос­новних форм експлуатації: відробіткова, грошова і на­туральна рента. Посилення експлуатації селян супроводжувалося прогресуючим обезземеленням. Разом із застарілою технікою (на 100 селян припадало 2 плуги) та системою землеробства, це зумовлювало падіння врожайності та занепад багатьох господарств. Тільки ближче до сер. XIX ст. деякі господарства почали переходити від натуральних до товарно-грошових відносин. На посилення феодальної експлуатації селяни відповідали стихійними повстаннями. У 1797-1834 рр. в Україні було зафіксовано майже 500 селянських виступів. Тільки на Поділлі загони кріпаків під керівництвом Устима Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на маєтки поміщиків. За цей час у антикріпосницькому русі взяло участь близько 20 тис. селян.

На поч. XIX ст. у виробничому секторі все ще доміну­вали невеликі підприємства, майстерні, що базувалися на примусовій праці кріпаків та ручній техніці. Лише з 1830-х рр. в Україні починається промисловий пере­ворот. Його сутність полягала у поступовій заміні руд­ного, ремісничо-мануфактурного виробництва великим, фабрично-заводським із широким використанням ма­шинної праці. Потреби часу та подальша промислова диференціація, спеціалізація районів викликали появу нових галузей – кам’яновугільна, машинобудівна, цук­ропереробна, суконна тощо. Велике значення для роз­витку економіки регіону мало гуральництво, на вироб­ництво горілки йшла третина щорічного врожаю жита. Першими власниками промислових підприємств зде­більшого були поміщики, що зумовлювало їх розташу­вання в селах та невеликих містечках. Проте з часом все більше підприємств виникало у містах, а їх заснов­никами виступали купці, міщани, заможні селяни.

Дати

1817-1857 рр. – існування військових поселень.

1823 р. – пуск першого пароплава по Дніпру («Бджілка»).

1824 р. – відкриття першого цукропереробного заводу.

1830-ті рр. – початок промислового перевороту.

Запам’ятайте

Військові поселення – своєрідна система військової орга­нізації у Російській імперії в 1 пол. XIX ст., яка поєднувала армійську службу з працею у сільському господарстві. Клю­чова роль у створенні військових поселень належала цар­ському міністру О. Аракчеєву. Жорстокі умови праці та су­ворі розпорядки неодноразово викликали повстання, одним з найбільших стало повстання поселенців Чугуївського пол­ку на Харківщині у 1819 р.

Кармалюк Устим (1787-1835) – народний герой України, стояв на чолі селянських повстанських рухів, що відбува­лися на Поділлі протягом 1813-1835 рр. Був непримирен­ним борцем з національним і соціальним гнобленням укра­їнського народу.