Економічний розвиток українських земель 17-18 ст.

Коротко та головне про Соціально-економічний розвиток українських земель у 2-й пол. XVII – XVIII ст. ЗНО

Основу економічного розвитку українських земель, як і раніше, становило сільське господарство. Зро­стаючий попит на продукцію сільського господарства зумовив розширення посівних площ. Тривав процесі зростання великого феодального землеволодіння. Зе­мельні наділи шляхти та старшин ділились на спад­кові та рангові (умовні). У 30-х рр. XVIII ст. вже понад 35% земельних угідь знаходилось у приватній власнос­ті козацьких старшин. Протягом XVIII ст. на Лівобе­режжі спостерігалася тенденція збільшення володінь, що належали російським дворянам – О. Меншикову, П. Рум’янцеву, Г. Потьомкіну тощо. Становище рядо­вого козацтва постійно погіршувалося, особливо після заборони «займанщини». З 1783 р. на Лівобережжі та Слобожанщині юридично було запроваджено кріпацтво. На Правобережжі у сер. ХVIII ст. 80% земель на­лежало 40 магнатським родинам (Потоцьких, Яблоновських, Чарторийських).

Серед позитивних тенденцій у сільському господарстві: поширення нових культур (картопля, кукурудза, соняш­ник, цукрові буряки, нові сорти плодових дерев), початок племінної і селекційної діяльності у тваринництві, спеціалізація районів (Лівобережжя і Слобожанщина – жито, Волинь – пшениця, Полісся – льон).

Значно зросла кількість ремесел (до 300) та їх спеціалізація. Тільки у будівельній справі було відомо до 25 спеціальностей. Ще наприкінці XVII ст. на Лівобережжі було відомо 390 ярмарок, а на Слобожанщині – 271 (Ніженська, Роменська). Великої популярності набули торги, де пропонувався певний товар (Глухів – хліб, Львів – худоба тощо). Часто зустрічалися базари, що збирались 1-2 рази щотижня.

Завдяки розвитку ремесел та торгівлі – урбанізація. Найбільшими містами в останні десятиліття XVIII ст. вважалися Київ (35 тис.), Охтирка (13 тис.), Харків і Ні­жин (по 11 тис.), Суми (10 тис.), Полтава (7 тис.). Мешканці міст – міщани, займалися ремеслами, дрібною торгівлею. Сплата податків відбувалася за принци­пом кругової поруки. Міщани охороняли власні міста та могли виконувати рекрутську повинність. Якщо за­ощадження міщанина були більшими за 500 руб., він отримував право вступу до купецької гільдії.

Серед промислів провідна роль у млинарства, виноку­ріння, чумакування. У промисловості з’являються ма­нуфактури з примітивною механізацією (використання сили води, вітру). Найбільшого поширення отрима­ли суконна, текстильна промисловості (Салтівська). До 1790 р. діяло вже 240 мануфактурних виробництв. З 1722 р. починається видобування кам’яного вугілля (Бахмут). У 2-й пол. XVIII ст. відкриваються перші заво­ди – пороховий у Шостці, «Арсенал» у Києві, ливарний у Херсоні, суднобудівельний у Миколаєві. У XVIII ст. вітчизняна промисловість набуває товарного характе­ру, водночас Україну позбавили самостійності у зовніш­ньоекономічних відносинах.

Після скасування гетьманства розпочався процес ін­корпорації фінансової системи України до загальноімперських структур. Уже з 1765 р. на Слобожанщині було запроваджено подушне оподаткування, а з 1783 р. на російську систему оподаткування перейшла і Ліво­бережна Україна.

Дати

1719 р. – відкриття першої мануфактури – Путивльська суконна.

Запам’ятайте

Повстання у Турбаях (1789-1793) – один із найбільш по­тужних антикріпосницьких виступів селян Лівобережжя у 1-й пол. XVIII ст. Центром повстання стало село Турбаї на Полтавщині, мешканці якого повстали проти кріпосної за­лежності і навіть на кілька років зуміли встановити козаць­ке самоуправління. Придушивши повстання, влада виселила турбаївців до таврійських степів. Село було спалене.