Філософські роздуми Фауста про життя. Сумніви і пошуки істини буття.
Угода Фауста з Мефістофелем.
Випробування і спокуси Фауста.
Віднайдення істини і поєднання мудрості життя.
Фауст — головний герой трагедії. У художній концепції твору образом Фауста Гете стверджує думку про творчі зусилля людини на землі, в яких є сенс людського буття.
Фауст — вчений, мислитель похилого віку. Він розчарований у своїй діяльності. Аналізуючи прожите життя, Фауст зрозумів, що, вивчаючи філософію, право, медицину, богослов’я та інші науки, ніскільки не наблизився до істини, а тільки віддалився від пізнання справжнього життя. Його мучать сумніви, чи правильно він навчав своїх учнів, лікував хворих.
Наприкінці життя Фауст хоче збагнути таємницю буття і почути потаємні слова про істину від Духа Землі. Але Дух, викликаний за допомогою магії, відмовляється з ним розмовляти. Вища істина настільки складна, а людина настільки мізерна, що істина для неї незбагненна. У відчаї Фауст хоче покінчити життя самогубством. Але голоси людей, церковний дзвін і недільні співи на честь Христа повертають його до життя.
Саме в цей момент з’являється Мефістофель. Диявол обіцяє вченому те, в чому відмовив Дух Землі. В угоді, яку укладають Фауст і Мефістофель, закладений філософський зміст трагедії Гете. Фауст вважає, що людські бажання безмежні, що невдоволеність досягнутим буде супроводжувати людей. Мефістофель має протилежні погляди: досить дати людині найнижчі насолоди, й вона забуде про все і вічний рух уперед віддасть за животіння заради хвилинних радощів. Він спокушає Фауста надією на пізнання життя і щастя: «Покинь нікчемні заняття, — дізнаєшся, що таке життя». Мефістофель кличе героя із темного кабінету на широкий простір, у вільний світ.
Фауст іде на угоду з дияволом, сподіваючись, що таким чином пізнає сенс буття. Саме цього й чекав від нього Господь, сперечаючись із духом зла. За умовою угоди, Фауст програє, коли будуть задоволені всі його бажання, коли він буде змушений вигукнути: «Спинися, мить! Прекрасна ти!»
Мефістофель випробовує Фауста пияцтвом, участю у загальних веселощах. Але Фауста не задовольняють низькі інстинкти. Пияцтво — це не та воля, про яку він мріяв: «Вони мені уже обридли всі». Фауст прагне вгамування духовної, а не тілесної спраги. Разом з Мефистофелем він відвідує «відьмину кухню», де відьма своїм чаклунством намагається звабити душу Фауста вічною молодістю. Ворожба відьми його теж не приваблює, хоча Фауст і випив чарівний еліксир і помолодшав, він не втратив своєї людської суті.
Випробовує Мефістофель Фауста й коханням. Фауст покохав Маргариту. Кохання пробудило в його душі незвідані сили, відкрило йому весь світ. Але і в щасливу мить, і в розпачі Фауст не зупиняється в пошуках щастя. Мефістофелю не вдалося підкорити собі душу людини й довести її «мерзенну» суть, Фауст не перестав шукати істину, не зупинився в процесі пізнання, не втратив людське єство, хоча й припустився помилок.
Випробування — спокуси, яким піддає Мефістофель Фауста в першій частині трагедії, проходять у реальному світі, серед буденних явищ життя. Друга частина — умовна. Фауст потрапляє у античний світ. Мефістофель і тут виконує все, що забажає Фауст. Спочатку він робить Фауста міністром імператора, який займається державним реформуванням. Але влада й сила не приваблюють Фауста, бо він бачить, що реформи не покращують життя підданих, держава гине.
Потім Мефістофель випробовує Фауста військовою славою, та війна суперечить поглядам Фауста; не задовольняє потреб душі героя й золото, заради якого «гинуть люди». Мефістофель вдруге дає Фаусту змогу пережити почуття кохання, але на цей раз — до міфічної красуні Єлени, яка дарує Фаусту сина. Та неможливо повернути до життя безповоротне, і Єлена з сином гинуть.
На схилі років Фауст прагне діяльності, яка принесла б користь людству, а не лише задоволення йому. У вирішенні цього завдання Фауст бачить своє істинне покликання. Він відвойовує у моря і висушує заболочені плодючі землі, на яких будуть жити вільні люди. Фауст знайшов істину: покликання людини — це божественне покликання творця, який ніколи не заспокоюється у своїх пошуках. Зрозумівши мудрість життя, Фауст відчуває задоволення:
Коли б побачив, що стою
З народом вільним у вільному краю,
Тоді гукнув би до хвилини:
«Постій, хвилино, гарна ти!»
Не вдаючись до змісту слів. Мефістофель поспішає забрати, за умовою, життя у Фауста. Але він перемагає тільки формально, бо скинути Фауста в пекельну прірву йому не вдається. Дух творця перемагає рух руйнації. Гете утверджує велич людського духу, його вічне прагнення до оновлення, пізнання і перетворення світу.
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
