Галицько-Волинське князівство

Коротко та головне про Галицько-Волинське князівство. ЗНО

 

Галицька земля однією з перших, ще наприкінці XI ст. відокремилась від Києва. Найбільших успіхів Галицьке князівство досягло за часів Ярослава Осмомисла (1153 – 1187). У 1199 р. зусиллями князя Романа Мстиславича (1199 – 1205) було об’єднано галицькі і волинські землі.

Фактори, що сприяли утворенню і розвитку Галиць­ко-Волинського князівства:

  • вдале географічне розташування;
  • необхідність спільної боротьби обох князівств з Угор­щиною та Польщею, а згодом — із Золотою Ордою;
  • особисті якості перших правителів князівства (Рома­на Мстиславича та Данила Галицького);
  • існування на території князівств родовищ корисних копалин (солі).

Після смерті Романа Мстиславича (1205) єдність кня­зівства на деякий час було порушено. Лише у 1238 р., остаточно придушивши боярську опозицію, цілісність князівства відновлює Данило Галицький.

Часи його правління стали найвищим зльотом князів­ства. У внутрішній політиці Данило Галицький на­магався задовольнити інтереси міщанства і селян, три­маючи під контролем непокірне боярство. За його часів було збудовано Холм (1237) і Львів (1256), налагодже­но внутрішню та зовнішню торгівлю.

У 1238 р. у битві під Дорогочином Данило завдав по­разки лицарям Тевтонського ордену. Невдовзі під його контроль відійшов Київ. У битві під Ярославом (1245) князь святкував перемогу над об’єднаним військом по­ляків, угорців та галицьких бояр.

У 1246 р. Данило на вимогу хана Батия відвідав Золо­ту Орду, де отримав ярлик на князювання та визнав себе васалом золотоординського хана. Одночасно князь шукав союзників для спільної боротьби проти Орди. Він вів переговори з поляками, угорцями та Папою Рим­ським Інокентієм IV. Останній обіцяв допомогу у разі церковної унії з Римом. У 1253 р. у Дорогочині Дани­ло навіть отримав корону. Проте відмова від унії розби­ла його сподівання на допомогу Риму. Всупереч цьому князь у 1254 р. здійснив переможний військовий похід проти ординського воєводи Куремси. Але нові монголь­ські загони на чолі з Бурундаєм змусили його визнати зверхність Золотої Орди.

Після смерті Данила Галицького (1264) правив його син – Лев Данилович (1264 – 1301). Вій приєднав до князівства Закарпаття і Люблінські землі. Князь Юрій І (1301 – 1308) став одноосібним правителем Га­личини і Волині. У 1303 р. він заснував Галицьку ми­трополію налагоджував мирні відносини із сусідами, піклувався про розвиток культури. Сини Юрія Андрій та Лев II спільно правили державою, але їх смерть у 1323 р. обірвала династію Даниловичів. Галицьке бо­ярство запросило на престол представника польської династії Пястів – Юрія II Болеслава (1325 – 1340). Утім його політика (сприяв переселенню на українські землі поляків і німців, підписав угоду, згідно з якою на випа­док його смерті трон мав перейти до польського короля, лояльно ставився до католицтва) обурила бояр і спрово­кувала отруєння князя. Після смерті Юрія II Галиць­ко-Волинське князівство розпадається, його землі по­трапляють під контроль сусідніх держав.

Дати

1199 р. – створення Галицько-Волинського князівства.

1238 – 1264 рр. – правління Данила Галицького.

1323 р. – припинення династії Даниловичів.

Запам’ятайте

Ярослав Осмомисл (1130 – 1187) – галицький князь, захи­щав незалежність Галичини від посягань з боку Києва. Поши­рив територію свого князівства приєднанням земель між Дні­стром і Карпатами, контролював пониззя Дунаю.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: