“Берег любові” короткий зміст
І
У фортеці біля моря дівчата з місцевого медучилища проходять практику, тут також хлопці-археологи займаються розкопками. Віра Костянтинівна має найбільшу пошану серед дівчат, так як хоча і має суворий характер, але справедлива. Вона навчає дівчат не тільки мед справі, а й розказує про свої поїздки з Червоним Хрестом по світу у місця епідемій. Серед дівчат Інна Ягнич – гордість училища, відмінниця, поетеса. Її пісня «Берег любові» виконується місцевим гуртком, і навіть звучала по радіо. Вже всі студентки розподілені, Інні пропонували найкращі місця, але вона вирішила повернутися у рідне село Кураївку до близьких і свого коханого Віктора.
ІІ
Не зважаючи на свою популярність Інна не втрачає доброти і людяності, вона хоче скоріш повернутися і зустрітися з Віктором, якого відсиджував у в’язниці за те, що на великій швидкості мотоциклом збив натовп дітей з піонерського табору. Інна розуміла, що він винний, але не осуджувала, так як добре знала його пристрасть – швидкість. Саме йому і була присвячена її пісня.
Увечері дівчата, археологи і археологи-водолази збираються на танці, всі жартують. Серед них скромний археолог Росавський, який краще всіх знав історію і вмів розшифровувати старі письмена. Росавський і Інна починають розмовляти і молодий археолог розповідає їй про Овідія і про те, що вважає, що колись він тут перебував на засланні. Потім він зізнається Інні в коханні, і вона розуміє, що з ним її чекає щасливе майбутнє, але відмовляє Росавському і просить залишити її одну.
Фантазія місячної ночі
Історія вигнання Овідія: Імператор Август засилає Овідія на край римської імперії. Овідій розуміє, що для нього це гірше смерті, адже життя для нього – це Рим, місце де він творить і всі його чують. Минає деякий час і Овідій йде у глиб завойованих земель, де знайомиться з місцевим населенням і виявляється, що вони не такі варвари як їх змальовують військові. Виникає взаємна любов між Овідієм і місцевою молодою танцівницею і співачкою Кигиткою. Кигитка допомагала йому справлятися зі старістю і вигнанням, а він за її любов увіковічує її молодість у своїх віршах.
ІІІ
Інна Ягнич залишилась одна на мурі і думаю про кохання Овідія, потім подумки прощається з містечком, адже скоро повертається у рідну Кураївку. Вона бачить як до порту підходить вітрильник «Оріон», на якому працює її дядько як корабельний майстер.
ІV
Вночі вітрильник «Оріон» з курсантами повертається весь пошарпаний, він попав у шторм і чудом не потонув. Під час шторму травмувало Ягнича і загострився апендицит, він був на межі життя і смерті. Але він відчував відповідальність перед ще зеленими курсантами і мав вижити. Він переніс операцію і вижив. Наступного дня після шторму команда спасла грецьких рибалок, що також потрапили у шторм.
Ягнича всі поважали і любили, його вважали вічним і невід’ємною частиною «Оріона». Так і теперішній капітан, був колись курсантом на його «Оріоні». Ягнич мав залізне здоров’я і вдачу, не один раз виживав, в той час як його товариші вже повмирали. Але був самітній, його дружину і двоє дітей було вбито, коли їх перевозили кораблем під час війни. Тепер «Оріон» був його життям.
V
Під час повернення «Оріона» Ягнич спілкується з капітаном, який пропонує йому відправитись у оздоровчий центр після прибуття додому, але Ягнич відмовляється. Також Ягнич сердиться на молодого лікаря, який його оперував, так як не довіряє лікарям. Але коли почув розмову лікаря з одним з викладачів і те як той озивається про нього, почав поважати. Коли вітрильник приходе до порту Ягнича зустрічає його старий товариш механік, який переїхав сюди жити за пропозицією Ягнича.
VІ
Вдома друг-механік пропонує залишитись з ним доживати віка, але Ягнич не уявляє своє життя без «Оріона». «Оріон» починають ремонтувати після шторму, а Ягнича направляють на комісію для отримання путівки. Та коли комісія завершилась (він відмовився від путівки) і Ягнич приходить на свій вітрильник, та бачить, що в його майстерні хтось інший. З опалу забирає з майстерні свій наперсток і інші речі. Йому сповіщають, що його вирішено списати. Ягнич просить капітана піти хоч ще в один рейс та йому відмовляють.
VІІ
Ягничу влаштовують царські проводи на «Оріоні», всі його вшановують. Він розуміє, що якщо б пішов і попросив, його б залишили та гордість не давала це зробити. Також він починає розуміти, що його дійсно наздогнала старість. На «Оріоні» йому вручають грамоту, роблять його довічним почесним членом екіпажу та віддають сундучок з парусними голками. На березі його зустрічає друг-механік і вони йдуть не повертаючись. Ягнича поглядами проводжають усі члени екіпажу з «Оріона» і він повертається лише тоді, коли ніхто не в змозі побачити виразу його обличчя. Він останній раз дивиться на свій «Оріон». Ягнич йде до автобусної зупинки і їде в Кураївку.
VІІІ
Інна приїхала до Кураївки і її одразу направили працювати у вагончику на тік, саме були жнива. В перший же день сталася аварія, де придавило водія-солдата. Інна надала першу допомогу і її похвалив голова колгоспу Сава Данилович Чередниченко. Він розповідає їй за посуху, яка де дасть йому зібрати обіцяного зерна. Чередниченко був великою людиною, за його працьовитість та уміле керування був відомий за межами району та області, також його поважали жителі села. Саме він допоміг Інні зі вступом до медучилища, так як його дружина Варвара Пилипівна, котра була місцевим доктором, сильно хворіла і шукала собі заміни. Також Чередниченко був хорошим шкільним другом її дядька-моряка Андрона Гурійовича Ягнича і завжди приходив, коли той приїжджав до них з рейсу.
На току також працюють Інині батько-механізатор і молодший брат, їх всі називають «ягничівський екіпаж», колись батько працював з матір’ю, та потім її підмінив брат. Їх поважають, пишуть про них в газетах, вони передовики.
ІX
Інна згадує свого Віктора, як він всім дошкуляв, як соромив своїх батьків-педагогів, як вилетів з морехідки. Вона приходе до музею в клубі, що створив батько Віктора Панас Омелянович і питає де він, так як строк вже пройшов. Батько каже, що Віктору зараз соромно повертатися до рідного дому, тому живе і працює в райцентрі. Інна їде до нього, він працює на катку, ложе асфальт. Розмова спочатку не йде, Інна помічає зміни у Вікторові, в його поведінці. Він каже, що тепер змінився і радий, що Інна його чекала. Інна просить повернутися його в Кураївку і він їй це обіцяє.
X
Інна повертається до дому і застає застілля, вся сім’я і сусіди зібралася вшанувати приїзд її дядька. Всі веселі, жартують розповідають про новини, тільки похмуро сидить Андрон Гурійович. Приїздить Чередниченко і розганяє всіх по роботах, так як жнива, а сам зостається з Гурійовичем. Той йому розповідає, що він приїхав не у відпустку, а на завжди. Чередниченко пробує його підбадьорити і найти йому якусь роботу.
XІ
Гурійович починає жити у сестри під грушою поки ще тепло. Сестра розповідає про непутящого Віктора і кохання Інни до нього.
Одного дня Гурійович вирішив пройтись селом, він зайшов на кладовище до батьків, потім на подвір’я до далекої родички-вдовиці Нельки, яка гордилася сином і не знала куди відправити на навчання його до морехідки чи до торгівельного. Просить Гурійовича поговорити з ним.
XІІ
Далі Гурійович зайшов до палацу культури, де був музей його товариша Панаса Омеляновича (батько Віктора). Вони розмовляють про Інну і Віктора, Омелянович сподівається, що Інна зможе виправити його сина. Вони розглядають фотокартки видатних жителів села, серед них є і Гурійович. Також там фотографія кураївської красуні-льотчиці Сані Хутірної, яку всі місцеві кохали, а вона пішла з села, вивчилась і загинула під час війни.
Блукаючи селом Гурійович заходить до дитсадка, де працює його сестра. Він дуже любить дітей і починає з ними гратися, розповідати історії з життя, порівнює дітей з дельфінами.
XІІІ
Закінчуються жнива, у Чередниченка люди просять свята, та він відмовляє, так як через посуху не має з чого радіти. Інна розмовляє з ним і питає, як йому вдається при своєму становищі не зачерствіти до людей. Він відповідає, що, коли він згадує своїх фронтових товаришів, корті підставлялися під кулі, вони не дають йому права чинити не по людські.
Комбайнери збираються тепер в Казахстан, разом з ними їдуть батько і брат Інни.
XIV
До Гурійовича збігаються всі місцеві діти, він вчить їх в’язати вузли, прививає любов до моря. До нього приїздить Чередниченко і вони згадують молодість, потім Чередниченко скаржиться на засолення частини земель через погане зрошення і що ніхто за це не несе відповідальності.
XV
«Оріон» вийшов у перший свій рейс без Андрона Гурійовича Ягнича. Вся команда постійно його згадує, а нові курсанти взагалі зробили з нього міфічну особистість. Тепер, якщо щось не так на кораблі, то це тому що Ягнича немає.
XVІ
Чередниченко захворів і Інна їде ставити йому банки, тим часом до неї до дому приходить Віктор. Мати Інни розмовляє з Віктором наодинці, журить його і хоче довідатись чи змінився він. Коли відчуває, що Віктор не принесе щастя дочці просить кинути її, а вона йому за це подарує автомобіль. Віктор тільки розсміявся з цього. Дочекавшись Інни Віктор з нею їде.
XVІІ
Інна і Віктор сідають у його «газик» і він мчить на повній швидкості до моря. Інна злякалася і свариться з ним, хоча і розуміє, що тільки швидкість дає Віктору відчуття життя. Розмовляючи, вони розуміють, що у них різні погляди та кохання перемагає і вони миряться.
XVІІІ
Гурійович приходить до Нельки, котра розповідає йому, що її Сашко вступив до морехідки, хоча вона його відправляла в торгівельний. Ягнич хвалить і поздоровляє Сашка.
XІX
До Гурійовича приїжджають з будівництва комплексу для шахтарів та пропонують роботу. На берег моря витягнули стару списану лайбу і потрібно було переобладнати її в корабель-ресторан. Його призначають головним консультантом і дають йому у поміч карпатського хлопця-різьбяра Оксента.
XX
Цілий вечір Гурійович разом з Оксентом вирішували як переобладнати лайбу і добре потоваришували. Вже пізньої ночі Гурійович пішов до номеру спати, а Оксент зголосився його провести. Дорогою вони помітили як крали ванни і Гурійович налякав злодіїв, та Оксент злякався і сказав, що краще цього було не робити, так як їм можуть відомстити. Гурійович накричав на Оксента за страх, та коли сам опинився у номері і почув п’яні крики унизу – налякався перший раз у житті.
XXІ
Гурійович живе на будівництві, до нього у гості приходить Інна. Він розповідає їй про моряцьку справу, про силу духу людського та дарує свою парусину голку на пам’ять про себе.
XXІІ
Повертаються з Казахстану комбайнери, брат Інни помужнів, за ним починають ходити дівчата. Інна провідує Омеляновича і він їй дякує, що вона не кинула Віктором і питає коли вони збираються одружитися. Та Інна не хоче поспішати з цим питанням.
В палаці культурі відбувається свято, виступають місцеві ансамблі, виконується пісня Інни «Берег любові», місцеві її вшановують. Інна чекає на Віктора та він не з’явився і вона йде додому. Вже дома її визивають до медпункту, так як вже після свята приїхав до палацу Віктор і машиною збив свого батька, який його там все ще чекав. Батько помирає у Інни на руках, вона проганяє Віктора. Всі свідчать проти нього, що він був напідпитку і їхав з не дозволеною швидкістю. Через декілька днів Віктор йде до моря і топиться.
XXІІІ
Інна отримує листа від археолога Росавського, який пише, що так її і кохає і його пропозиція в силі. Ягнич на будівництві зажив слави діда, що до всього дуже прискіпливо ставиться і постійно критикує, та за вдяки йому і строки не зриваються і всі милуються вже проробленою роботою. До Ягнича приходить Інна і Гурійович її втішає після смерті Віктора.
XXІV
В Кураївці починається епідемія грипу «Гонконг» і майже всі нею перехворіли, Інна також хвора, але на ногах бігає лічить інших. Чередниченко вирішує поставити у селі пам’ятник плугу і для цього знайшов саму старішу його версію. Далі селяни перевіряють поля і сподіваються на гарний врожай цього року.
XXV
Будівництво здравниці для шахтарів вже завершується і починають прибувати перші відвідувачі. Ягнич товаришує з першим прибулим шахтарем і показує своє творіння. Вони вшановують працю один одного.
XXVІ
«Оріон» повертається з плавання і проходить повз береги Кураївки і здравниці для шахтарів. Команда помічає на березі корабель, який є копією «Оріона» і розуміють чиїх це рук справа. Вони розуміють на скільки образили старого Ягнича.
XXVІІ
Корабель-кафе нарешті завершено, всі приходять помилуватися витвором рук Ягнича та різьбяра Оксента. Начальство дякує Ягничу за роботу і пропонує назвати кафе на честь його «Оріона», та Ягнич обурюється і каже, що не може існувати двох «Оріонів». Далі йому пропонують залишитись працювати на комплексі у якості наглядача-сторожа за пляжем і він погоджується. Ягнич також продовжує наглядати за своїм піратським кафе і «ганяє» піратів-офіціантів.
XXVІІІ
У Ягнича день народження. До нього приїздить його друг механік, потім двоє курсантів з «Оріона», вони привозять йому нову парадну форму. Серед курсантів був хлопець з сусіднього села та старшокурсник, інтелігентний син дипломата, якого Ягнич добре знав і поважав. Потім приходить Оксент, рідня Ягнича з Інною та Чередниченко. Вони святкують день народження у кафе. Всі шанують Ягнича, він щасливий за повагу від людей. Курсант-старшокурсник запрошує Інну до танцю і розповідає їй про Ягнича, як його всі поважають на «Оріоні» і як Ягнич у потрібну хвилину підтримав його, коли він вже хотів кинути морехідку. Інна з курсантом гуляють вздовж моря і вони відчувають взаємну симпатію.
XXІX
На полях дозріває пшениця і все село збирається на традицію першого снопа. Чередниченко просить дозволити Ягничу зрізати перший сніп і всі його підтримують. Починаються жнива, пшениця цього року вродила на славу. Ягничу приносять радіограму з запрошенням прийняти участь престижному плаванні на «Оріоні».