“Ілонка” Гончар скорочено
В неділю вранці мала Ілонка вибігла з подвір’я у біленькому платтячку. Вона привіталась з сержантами Лошаковим і Лукичем. Вони лишились в Сент-Іштвані по закінченню війни. Ілонка їх дуже любила. Комендантом Сент-Іштвану був лейтенант Вечірко. Хоч він набагато краще володів угорською, але був набагато серйознішим, тому їхнє з Ілонкою спілкування на склалося. Всі троє – Лошаков, Лукич, Вечірко – давні бойові друзі. Лейтенант покликав до себе Лошакова, дав йому якесь завдання і той поїхав.
За обідом Ілончин батько Штефан поділився чутками з сусіднього села про те, що лісами блукають салашитські бандити, палії війни. Вони часто нападають на одиноаих радянських солдатів.
Почався карнавал – свято урожаю. Ілонка була в центрі всіх подій – була одною з тих дівчаток, що пригощали всіх вином. Загальні веселощі. Ілонка помічає, що Лошаков ще не повернувся після доручення лейтенанта. Та от Лошаков мчить на коні і – раптово потріл – йому в ногу нижче коліна влучає куля. Лунає ще один постріл, але Лошаков рятується від нього. Лейтенант почув постріли і зупинив свято.
Всі здивувались і обурились. Знайшли Лошакова з перев’язаною наспіх ногою – він погнався за стрілком, але не встиг його наздогнати. Стрілок втік у виноградники. Усім селом кинулись його шукати.
Ілонка була з батьком серед тих, хто шукав стрілка. Вона попросила його взяти її на руки аби вона могла бачити стрілка, що стрімко тікав. Батько спочатку не хотів, бо дівчинка була в білому і її легко могли встрілити, але потім погодився. Ілонка опинилась у батька на руках і з висоти побачила стрілка. Вона одразу повела всіх до нього.