«Хотів би я в слово єдине…» аналіз вірша Гейне
Автор – Генріх Гейне
Збірка – «Книга пісень».
Цикл – «Знову на батьківщині».
Тема. Герой прагне вмістити своє кохання в єдиному слові.
Головна думка – Кохана повинна чути слова кохання кожну хвилину.
Віршовий розмір – тристопний амфібрахій
Ліричний герой прагне вмістити своє кохання в одному слові, хоче, щоб це слово почула кохана.
Художні засоби «Хотів би я в слово єдине…»
- Епітети – «вільний вітер», «душа смутна», очі ясні найглибшому сні,
- персоніфікація вітру, печалі
- звертання- кохана
Форма вірша – маленький лист до коханої жінки.
Настрій – Ліричний
Поетичний твір Г. Гейне „Хотів би я в слово єдине…” – це вияв особистих почуттів і переживань ліричного героя.
Вірш звучить як прекрасна і водночас сумна мелодія кохання. Вже в першому рядку створено утаємничений образ „слова єдиного”, яке вмістило в себе всі тривожні думи поета. На відміну від поезії „Чому троянди немов неживі…”, печаль, що переповнює цей твір, є світлою, адже у поета залишається надія, що вітер донесе до коханої його слова, які розкажуть їй про весь його смуток і біль.
Образ коханої у вірші детально не розкривається. Але глибина почуттів до неї ліричного героя дозволяє нам уявити ряд чеснот його обраниці: вона, мабуть, дуже вродлива і ніжна, а тому гідна його кохання. Мимоволі хочеться провести паралель між героєм вірша і його автором, адже ми знаємо, що Гейне був безнадійно закоханий у дівчину на ім’я Амалія і присвячував їй вірші. Хоча, як правило, в художній літературі відбувається типізація образів, а тому герой і героїня вірша можуть мати узагальнюючий характер.
Вірш „Хотів би я в слово єдине…” є взірцем романтичної лірики, адже він сповнений суму, переживань ліричного героя, який постає перед нами глибокою особистістю, здатною на сильні почуття. В жанровому аспекті цій поезії притаманні риси елегії (сумного вірша) і медитації (вірш-роздум).
Читаючи вірш у перекладі, ми усвідомлюємо, що Л. Первомайський є, певною мірою, співавтором Г. Гейне у доборі зображувально-виражальних засобів та елементів поетичного синтаксису. І все ж відзначимо найвдаліші прийоми: традиційні фольклорні епітети (смутна дума, вільний вітер, ясні очі), які дають підставу говорити, що вірш стилізований під народну пісню; персоніфікація образів вітру і печалі, що теж ріднить гейневський твір з фольклором, а також звертання до коханої, що надає твору більшої емоційності. У поезії відчутний підтекстовий смисл – справжнє кохання безкорисливе і вічне.
Вірш Г. Гейне „Хотів би я в слово єдине…” дуже мелодійний.
«Хотів би я в слово єдине…» вірш Гейне
Хотів би я в слово єдине
Вмістити всю душу смутну,
Віддать його вільному вітру —
Нехай би одніс в далину.
Нехай би печаль в отім слові
До тебе моя попливла,
Щоб ти її кожну хвилину
Почути, кохана, могла.
І навіть, коли серед ночі
Заплющиш ти очі ясні,
І тут щоб знайшло моє слово
Тебе у найглибшому сні
Переклав Л. Первомайський