«Євгеній Онєгін»
Олександр Пушкін
Духовний світ головних героїв роману
Типове та індивідуальне в образах Онєгіна і Ленського
Євгеній Онєгін | Володимир Ленський |
Освіта і виховання | |
Традиційне дворянське виховання й освіта: у дитинстві за ним наглядає «мамзель», потім — «мосьє». Пушкін пише: Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого… (Переклад М. Рильського)Насправді поет здобув чудову освіту в елітному Царськосільському ліцеї | Навчався в Німеччині. Про те, хто опікувався його вихованням у ранньому віці, автор нічого не говорить. Результатом такого навчання стає романтичне світосприйняття, не випадково Ленський — поет |
Євгеній Онєгін | Володимир Ленський |
Стан душі, ставлення до загальнолюдських цінностей | |
Онєгін почувається втомленим від життя, розчарованим у ньому, для нього немає жодних цінностей — він не цінує любов, дружбу, точніше, не вірить у щирість і силу цих почуттів. | Повернувшись на батьківщину, Ленський чекає від життя щастя й дива — тому його душа й серце відкриті для любові, дружби і творчості: |
Ні: почуття пригасли юні; Докучив рано світський шум… (Переклад М. Рильського) | Життя розгадував мету; його загадливою млою Він голову собі сушив |
І далі автор ставить «діагноз» своєму героєві: | І сподівався різних див. (Переклад М. Рильського) |
Нудьга, по-нашому сказать. його взяла в свою облогу. | |
Життя в селі, стосунки із сусідами | |
Приїхавши до села, Онєгін шукає виходу з безцільного існування. Він намагається замінити панщину «оброком легким», прагне знайти людей, близьких йому за поглядами й духом. Не знайшовши нікого, Онєгін сам відокремив себе від навколишніх поміщиків. А ті й собі визнали його «диваком», «фармазоном» і «дружбу припинили з ним». Незабаром його знову опановують нудьга й розчарування | Ленського вирізняє захоплено- мрійливе ставлення до життя, душевна простота й наївність. Іще під подихом пороку Зів’януть серцем він не встиг, То й дружбу, і любов високу Ще цінувати щиро міг. (Переклад М. Рильського) |
Уявлення про мету і сенс життя | |
Не вірить у жодну високу мету | Упевнений, що є якась вища мета в житті, але він поки що не знає її |
Поетична творчість і ставлення до неї героїв | |
Онєгін «не міг. ямба від хорея. відрізнити», не мав ані здатності писати, ані бажання читати вірші; до творів Ленського, як і О. С. Пушкін, ставиться з легкою іронією | Ленський — поет. Ленського надихає творчість німецьких поетів-романтиків, він себе теж вважає романтиком. У чомусь він схожий на одного з друзів Пушкіна — Кюхельбекера. Вірші Ленського сентиментальні, вони присвячені коханню: Співав він про любов, і співи Були невинні та ясні. |
Євгеній Онєгін | Володимир Ленський |
Історія кохання | |
Онєгін не вірить у щирість жіночої любові. Тетяна Ларіна під час першого знайомства не викликає в його душі жодних почуттів, окрім жалості та співчуття. Тільки за кілька років Онєгін розуміє, від якого щастя він відмовився, відкинувши любов Тетяни. Життя Онєгіна не має сенсу, тому що в ньому не знайшлося місця для кохання | Ленський закохується в Ольгу. Для нього ідеал жіночої краси, вірності — усе в ній. Він не просто любить її, він страшенно ревнує Ольгу до Онєгіна, підозрює її у зраді. Але щойно Онєгін їде з вечора, присвяченого іменинам Тетяни, Ольга знову щиро виявляє свою любов і закоханість у Ленського |
Дружба | |
Попри відмінність характерів, темпераментів і психотипів, між Онєгіним і Ленським існує ціла низка спільних рис: • протиставлені дворянству як у місті, так і в селі; • прагнуть знайти сенс життя, не обмежуючися «радощами» світської молоді; • мають широкі розумові інтереси — історія й філософія та моральні питання, читання літературних творів | |
Дуель | |
Трагічною сторінкою у стосунках між Онєгіним і Ленським стає дуель. Обидва герої розуміють усю безглуздість і даремність цього поєдинку, але жоден не може переступити через умовність — громадську думку. Саме боязнь осуду з боку інших змусила двох друзів стати біля бар’єру й націлити дуло пістолета у груди свого недавнього приятеля. Онєгін стає вбивцею, хоча, за правилами, він не скоює вбивства, а лише захищає свою честь. А Ленський іде на дуель для того, щоб покарати загальне зло, яке в той момент, на його думку, зосередилося в Онєгіні |
Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним, суперечливим характером. В образі Євгенія Онєгіна найбільш повно відбилися риси, які були характерними для молоді початку XIX ст. його життя — нудьга й лінощі, одноманітні розваги за умови відсутності реальної, живої справи. У світській атмосфері лицемірства, зрадливої дружби та гри в любов, де життя «одноманітне і строкате, і завтра те саме, що вчора», не могли бути щасливими люди із гострим розумом. Хоч вони забезпечені за рахунок праці кріпаків, проте, на відміну від більшості представників панівного класу, що спокійно сприймали своє життя без діла й тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки розумніші, чутливіші, сумлінніші, благородніші. Вони не задоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм. Онєгін за поглядами й за вимогами до життя стоїть вище не тільки за своїх сільських сусідів-поміщиків, а й представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись із Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті Німеччини, Онєгін зміг дискутувати з ним на будь-яку тему, як із рівним. Дружба з Ленським відкриває в душі Онєгіна можливості доброзичливого ставлення до людей, приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості.
Під впливом подій, зображених у романі, у душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній главі роману він уже зовсім не той, яким ми бачили його раніше.
Нарівні з Онєгіним не менш яскраво виписаний образ іншого представника молоді початку XIX ст.— Володимира Ленського. Палкий і захоплений романтизм Ленського — явище не менш характерне для передової молоді пушкінського часу, ніж холодність та скептицизм Онєгіна.
Ленський — справжній романтик, подібний до байронічного героя. Він схильний ідеалізувати дійсність, керується лише почуттями, ідеями й емоціями. Викликавши на дуель Онєгіна, він не може вчинити інакше, хоча й усвідомлює марність власного вчинку. Смерть романтика Ленського натякає на те, що романтизму у російському суспільстві початку ХІХ ст. більше не існує.