“Чума” А. Камю короткий зміст
Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Алжир), жахливої епідемії, що штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про це доктор Ріє – людина, яка визнає лише факти, він керував протичумними заходами в зараженому місті.
Чума приходить в місто несподівано. Все починається з того, що на вулицях і в будинках з’являються дохлі щурі. Незабаром вже щодня їх збирають по всьому місту тисячами. У перший же день навали цих похмурих провісників лиха, ще не здогадуючись про небезпеку для місту катастрофи, доктор Ріє відправляє свою давно страждаючу якоюсь недугою дружину в гірський санаторій. Допомагати по господарству до нього переїжджає його мати.
Першим помер від чуми воротар в будинку доктора. Ніхто в місті поки не підозрює, що обрушилася на місто чума. Кількість хворих з кожним днем збільшується. Доктор Ріє замовляє в Парижі сироватку, яка допомагає хворим, але незначно, а незабаром і вона закінчується. Префектурі міста стає очевидна необхідність оголошення карантину. Оран стає закритим містом.
Одного вечора доктора викликає до себе його давній пацієнт, службовець мерії на прізвище Гран, якого доктор через його бідність лікує безкоштовно. Його сусід, Коттар, намагався покінчити життя самогубством. Причина, що штовхнула його на цей крок, Грану не ясна, проте пізніше він звертає увагу доктора на дивну поведінку сусіда. Після цього інциденту Коттар починає проявляти в спілкуванні з людьми незвичайну люб’язність, хоча раніше був відлюдним. У доктора виникає підозра, що у Коттар нечиста совість, і тепер він намагається заслужити прихильність і любов оточуючих.
Сам Гран – людина літня, худорлявої статури, боязкий, насилу підбирає слова для вираження своїх думок. Однак, як потім стає відомо доктору, він протягом вже багатьох років у вільні від роботи години пише книгу і мріє скласти воістину шедевр. Всі ці роки він відшліфовує одну-єдину, першу фразу.
На початку епідемії доктор Ріє знайомиться з приїхавшим з Франції журналістом Раймоном Рамбером і ще досить молодою, атлетичної статури людиною зі спокійним, пильним поглядом сірих очей на ім’я Жан Тарру. Тарру із самого свого приїзду в місто за кілька тижнів до подій, що розгортаються веде записну книжку, куди докладним чином вносить свої спостереження за жителями Орана, а потім і за розвитком епідемії. Згодом він стає близьким другом і соратником доктора і організовує з добровольців санітарні бригади для боротьби з епідемією.
З моменту оголошення карантину мешканці міста починають відчувати себе, немов у в’язниці. Їм заборонено відправляти листи, купатися в морі, виходити за межі міста, що охороняється озброєними охоронцями. У місті поступово закінчується продовольство, чим користуються контрабандисти, люди подібні Коттар; зростає розрив між бідними, вимушеними тягнути жебрацьке існування, і заможними жителями Орана, що дозволяють собі купувати на чорному ринку втридорога продукти харчування, розкошувати в кафе й ресторанах, відвідувати розважальні заклади. Ніхто не знає, як довго триватиме весь цей жах. Люди живуть одним днем.
Рамбер, відчуваючи себе в Орані чужим, рветься в Париж до своєї дружини. Спочатку офіційними шляхами, а потім за допомогою Коттар і контрабандистів він намагається вирватися з міста. Доктор Ріє між тим трудиться по двадцять годин на добу, доглядаючи за хворими в лазаретах. Бачачи самовідданість доктора й Жана Тарру, Рамбер, коли у нього з’являється реальна можливість покинути місто, відмовляється від цього наміру й примикає до санітарних дружин Тарру.
У самий розпал епідемії, яка забирає величезну кількість життів, єдиною людиною в місті, задоволеним станом речей, залишається Коттар, оскільки, користуючись епідемією, сколочує собі стан і може не хвилюватися, що про нього згадає поліція і відновиться розпочатий над ним судовий процес.
Багато людей, які повернулися з спеціальних карантинних установ, що втратили близьких, втрачають розум і палять свої власні житла, сподіваючись таким чином зупинити поширення епідемії. У вогонь на очах байдужих власників кидаються мародери і розкрадають усе, що тільки можуть понести на собі.
Спочатку похоронні обряди відбуваються при дотриманні всіх правил. Однак епідемія набуває такого розмаху, що незабаром тіла померлих доводиться кидати в рів, кладовище вже не може прийняти всіх покійних. Тоді їх тіла починають вивозити за місто, де і спалюють. Чума лютує з весни. У жовтні доктор Кастель створює сироватку в самому Орані з того вірусу, який опанував містом, бо цей вірус дещо відрізняється від класичного його варіанту. До бубонної чуми додається згодом ще й чума легенева.
Сироватку вирішують випробувати на безнадійному хворому, синові слідчого Отона. Доктор Ріє і його друзі кілька годин поспіль спостерігають агонію дитини. Його не вдається врятувати. Вони важко переживають цю смерть, загибель безгрішного істоти. Однак з настанням зими, на початку січня, все частіше і частіше починають повторюватися випадки одужання хворих, так відбувається, наприклад, і з Граном. З часом стає очевидним, що чума починає розтискати кігті і, знесилившись, випускати жертви зі своїх обіймів. Епідемія йде на спад.
Жителі міста спочатку сприймають цю подію самим суперечливим чином. Від радісного збудження їх кидає у зневіру. Вони ще не цілком вірять у свій порятунок. Коттар в цей період тісно спілкується з доктором Ріє і з Тарру, з яким веде відверті бесіди про те, що, коли закінчиться епідемія, люди відвернуться від нього, Коттара. У щоденнику Тарру останні рядки, вже нерозбірливим почерком, присвячені саме йому. Несподівано Тарру захворює, причому обома видами чуми одночасно. Доктору не вдається врятувати свого друга.
Одного разу лютневим ранком місто, нарешті оголошене відкритим, радіє і святкує закінчення страшного періоду. Багато хто, однак, відчувають, що ніколи не стануть колишніми. Чума внесла в їх характер нову рису – певну відчуженість.
Одного разу доктор Ріє, прямуючи до Грана, бачить, як Коттар в стані божевілля стріляє по перехожих зі свого вікна. Поліції насилу вдається його знешкодити. Гран ж поновлює написання книги, рукопис якої наказав спалити під час своєї хвороби.
Доктор Ріє, повернувшись додому, отримує телеграму, в якій йдеться про кончину його дружини. Йому дуже боляче, але він усвідомлює, що в його стражданні відсутня несподіваність. Той самий безперервний біль мучив його протягом декількох останніх місяців. Вслухаючись в радісні крики, що доносяться з вулиці, він думає про те, що будь-яка радість перебуває під загрозою. Мікроб чуми ніколи не вмирає, він десятиліттями здатний дрімати, а потім може настати такий день, коли чума знову пробудить щурів і пошле їх здихати на вулиці щасливого міста.