“На камені” переказ Коцюбинський
Коцюбинський описує, оточене морем та скелями, татарське село, яке має свою географію, природу і ніби окремий острівець пливе безмежним космосом людського буття. Серцем села була кав’ярня різника Мамета, який прогнозує бурю на морі. Разом з гостями свого закладу він іде на море, куди саме припливає баркас з сіллю. Це було важливо для нього, бо крім кав’ярні він ще мав крамницю і працював різником.
Через шторм баркас не міг причалити, тому господар-грек разом з помічником Алі, вибиваючись з сил, налягали на весла, та човен не виходив на берег. Алі вирішив переносити сіль вручну, а коли морські хвилі почали діставати сіль у чорні, всі татари почали йому допомагати. Разом вони витягнули баркас, прив’язали до палі та великою хвилею його кинуло на палю і у човні утворилася дірка. Це дуже засмутило грека. Зазвичай грек розвозив сіль прибережними селами один раз у рік і боргував. Не гаячи часу, наступного дня він пішов збирати борги, Алі тим часом лагодив човна. Затоплений берег відрізав село від світу.
Жителі села ворогували через джерельце, яке було посередині нього і лише його водою жителі могли поливати свої городи. Коли одна частина села зрошувала свої городи, насадження інших в’яли.
Мамет був ненависним і жорстоким комерсантом і йому не було діла до ворожнечі селян. Алі був закоханий в дружину Мамета Фатму. Він не міг забути її погляд. Родом Фатма була з гірського села, та різник заплатив за неї великий викуп і привіз до себе, де не було рідних, подруг та навіть доріг звідти не було.
Не змогла Фатьма прижитися у цій пустелі, ненависним був їй чоловік, гори, море. Часто вона дивилася на рідну гірську долину. Жінці здавалося, що море панує над людьми, то дратує спокоєм, то б’є хвилями берег, по-звірячому реве, заважаючи спати. Жінка перебуває у безвихідному становищі, сумує за отчим домом і почувається проданою рабинею.
В селі чоловіки любили Алі за веселу вдачу, а дівчата намагалися сподобатися йому. Якось вони з Фатьмою наважилися втекти з села. Довідавшись про це від односельця, Мамет зібрав своїх родичів та сусідів. Образа на Алі об’єднала раніше ворогуюче поселення. Чоловік Фатьми взяв з собою ніж, яким різав овець.
Сонце нещадно пекло та жага помсти вела татар вперед тонкими гірськими стежками. Нещасні закохані заблукали у лабіринті лісових стежок і стали легкою здобиччю розлючених селян. Фатьма не хотіла повернутися та жити з чоловіком і стрибнула зі скелі в море, а Алі загинув від ножа Мамета.
Події описані у творі розгортаються «на камені», на скелях навколо моря та назва має ще й символічне значення – «кам’яні» душі людей, які знищили кохання. Тіло Алі татари поклали у його ж човен та відпустили у море.