П’ятизлотник стислий переказ
Морозного вечора Хима підкладаючи солому у піч сказала чоловіку, що у них закінчилося борошно, і увесь хліб, що є стоїть на полиці. Цього року не врожай на зерно, доведеться купувати у пана, а грошей теж нема.
Хома подумав, що саме починається час, коли хліб скінчився, заробітків нема і йому хочеться, заснути, ніби муха, щоб пережити зиму. Щороку не вистачає їм свого хліба, а цього року ще й не врожай. Намолотили всього десять мірок з яких треба лишити на посівну, борг віддати. Розтягували те зерно, як могли, але не вистачило. Було б не так страшно. Якби хоч заробіток був, але і його нема. Один раз у пана весь день дрова різав, заробив сороківку і нема більше роботи.
Вечеряли картоплею в лушпинні, а опісля голосно молилися Богу за хліб наш насущний. Наступного дня було свято Введення, старі пішли до церкви. Батюшка читав проповідь, а Химі стало так гірко на душі, що вона заплакала. Наплакавшись досхочу сумні Хима та Хома повернулися додому.
Опівдні почала Хима у скрині порядки наводити. Переглянула сувої полотна та одяг, що на смерть приготувала і з самого дна скрині дістала п’ятизлотник. Ту монету подарувала їй бабуся на весіллі. Які б скрутні часи не переживала родина та монету не брали, бо берегла її жінка для онуки, яку колись, Дасть Бог, народить Химина дочка. І тоді бабця подарує їй монету на посаг. З тими думками сховала стара гроші назад у скриню.
Цілий день Хома ходив сам не свій, все думав, де їм хліба взяти. Вночі не міг заснути і запропонував Химі, взяти хоч пуд у Берка. Оскільки в борг жид не дасть, купити за п’ятизлотника. На що баба відказала, що з голоду помиратиме, а п’ятизлотника на хліб не виміняє, не для того вона його 30 років берегла.
Хома був злий, що жінка «трясеться» над грошима, невідомо кому їх ховає, а Химі від думки, що її скарб перейде до жида, сон не йшов.
Хліб закінчився. З’їли останню скибу і вже кілька днів жили на печеній і вареній картоплі. Аж почорніли від того. Якось зайшов до них сват. Гостя прийнято було почастувати, а в них ну зовсім нічого не було. Хома бігав до корчми позичити пляшку горілки, та йому відмовили. Чоловік знову запропонував жінці купити горілки за п’ятизлотник та ще й здача буде. Хима на те відповіла, що краще помре, а ніж дасть п’ятизлотника.
Злий Хома вийшов на вулиці і зустрів кума, який позичив таки йому горілки. Хима наварила картоплі – так і почастували свата.
Наступного дня пішов Хома по сусідах хліба позичати та ніхто не дав, в усіх був неврожай. Навіть жид без грошей не дав. Вдома чекало на нього ще одне лихо – соцький і десятник прийшли по данину.
Хома божився, що віддасть та зараз нема ні копійки грошей, ні шматка хліба. Ті відповіли, що заберуть одягом. І кинулися забирати свиту Хоми тоді той наказав дружині віддати їм п’ятизлотника, бо вони і душу витрясуть.
Хима кинулася до скрині, впала на неї і не дала забрати гроші. Десятник забрав свиту і покинув їх. Слідом за ними вийшов з хати злий Хома.
Хима сиділа на скрині і плакала, запитуючи у Бога чим вони так завинили перед ним.
Коли повернувся чоловік, Хима запропонувала піти йому до пана і позичити грошей під відробіток. Старі мовчали та в їх душі зажеврів вогник надії на панську ласку.
Наступного дня Хома приніс від пана п’ять карбованців, які вони мали відробляти на буряках.
Старі запланували на ті гроші викупити свиту, а на решту купити кукурудзяного борошна, все ж краще ніж на самій бараболі жити.
З тими думками полягали спати та сон їм не йшов. Тепер вони розмірковували над тим, що було б, якби пан не дав грошей. Померли б тоді вони від голоду. Це слово здавалося Хомі дуже страшним, не зовсім лихо жити їм було без хліба та все одно тоскливо, «хоч вийди на вулицю і вий, як пес». А в церкві батюшка розповідав про села, у яких панує справжній голод. Старі не знали, де ті краї, але їм ввижалася сила силенна людей, які помирають без шматка хліба.
Химі теж не спалося, подумки вона хвалила Бога, що допоміг Хомі роздобути в пана грошей і п’ятизлотник лишився у неї. Вона думала, що у них ще був не зовсім голод, бо є у них картопля. А в отих людей, про які батюшка казав, мабуть і картоплі нема. А якщо там цілі сім’ї голодують, з малими дітьми?! «А може, — і в голові її промайнула думка. — Ні-ні! — відганяла Хима непрохану думку, що лякала її своєю незвичайністю. — Не дам!.. То не моє, то внуччине… А може…» Стара заклякла, увірвавши думку, та мов прислухалася, що скаже серце, як погодиться з думкою…»
Хима звернулася до чоловіка, що ввижаються їм голодні люди і вирішили вони пожертвувати свого п’ятизлотника в церковну карнавку. « Віддамо… Як має піти на що інше, хай лучче йде на голодних. Завтра віднесу до церкви», подумала жінка і заснула.
Наступного ж дня зібралася і віднесла п’ятизлотник до церкви, вкинула в скриньку і ще довго стояла. Чуючи відлуння монети, що впала на дно карнавки. А в серці їй було світло та радісно, ніби на Великдень.
Того ж дня, виймаючи гроші з карнавки піп розглядав срібну монету і дивувався, що між прихожан є такі багатії, які пожертвували йому п’ятизлотник.