“Подарунок на іменини” Коцюбинський скорочено
В родині Карла Петровича Зайчика та його дружини Сюзанни ріс син Доря. Батьки його були далеко не інтелігентами. Згадуючи базарні лайки і гармидер, голова родини все «скрипів чобітьми», сердито ворушив губами наливав кров’ю важкий кулак. Дружину собі він знайшов в борделі та з часом вони узаконили відносини. Карл Петрович вважав Сюзанну вірною жінкою і якби не та випадкова зустріч, то він і досі б «кис» у писарчуках.
Єдиною відрадою сім’ї був дзвінкоголосий десятирічний син. Слухаючи про справи сина у школі – п’ятірку з географії, про те що хлопці відлупцювали сина губернатора так, що аж кров носом пішла, батько одразу думає як це позначиться на його кар’єрі. Та він щиро радіє за свого розумного сина, коли дізнається, що син віце-губернатора отримав двійку.
За вечерею обговорювали іншу тему – іменини Дорі. Мати приготувала сину на подарунок металевий парохід, що сам ходить помостом. Карл петрович вважає такий подарунок дитячими забавками. Він вирішив подарувати подарунок, який той запам’ятає на все життя – повести на страту жінки, що замахнулася на життя губернатора. Сюзанну спершу злякала ідея чоловіка та згодом захопилося нею і хотіла б поїхати з ними, та чоловік її не взяв з собою.
Святковий ранок Доря почався з приємностей – подарунок мами припав йому до душі. А замість походу в гімназію батько сказав про таємничу поїздку. З вдячністю за поїздку, син мріє про всі чудеса світу, які сьогодні належать тільки йому. Не виказуючи несподіванку, батько наказав сину заховатися у яру між двома грушами і спостерігати. Хлопчик спершу подумав, що приїхав на молебень та візник Семен сказав хлопчику, що за кілька хвилин жінку позбавлять життя. Складно уявити що довелося пережити Дорі після почутого. Він кинувся до блідої жінки з криком: «Не треба! Не дам! Не хочу!». Хлопчик протестував проти людської жорстокості, йому не важливо винна вона чи ні, він прагне власноруч зупинити наругу.
Батько ледве відірвав Дорю від ніг жінки і вивів з яру. В очах сина батько назавжди втратив ореол святості, Доря не міг зрозуміти його, а тим паче спробувати завести дружбу чи порозумітися. Щоб трохи зібратися з думками, дорогою додому батько думав про можливість виключення сина з гімназії, про гнів губернатора. Повернувшись додому хлопчик сидів з ворожнечею у серці, затаївши злобу на батька. З часом він приймає рішення помститися батьку. Хлопчик задумав повіситися на своєму поясі на горищі…
Та хлопчику стало жаль себе і він подумав, може вбити Якима, коли той прийде до них і як завжди задрімає на лавці. Маленька пташка, яка літала над головою Доря нагадала йому іменини і той тихо заплакав, шепочучи: «Будеш ти знати як я тобі повішусь». У важких і великих хлопчикових сльозах гойдалися верби, телеграфні стовпи… то в один бік, то в другий…