Коліївщина, Гайдамаки. Правобережна та Західна Україна 18 ст.

Коротко та головне про Правобережну та Західну Україну наприкінці XVII ст. та у XVIII ст. «Коліївщина», Гайдамацький рух, Опришки. ЗНО

«Вічний мир» між Польщею та Москвою зали­шив Правобережну та Західну Україну під вла­дою Речі Посполитої, більшість земель цих регіо­нів було спустошено та зруйновано. Тому з метою більш швидкого їх відновлення наприкінці XVII ст. поляки надавали певні привілеї та сво­боди тим українцям, які поверталися до цих зе­мель (у 1684 р. навіть було відновлено козацькі вольності). Проте з поч. XVIII ст. Річ Посполита повернулася до дискримінаційної політики сто­совно українців. Це викликало пожвавлення на­ціонально-визвольного руху.

Першим потужним вибухом стало повстання на чолі з С. Палієм (1702-1704). Подальше відновлення поль­сько-шляхетських порядків на Правобережжі зумовило появу гайдамацького руху. Спочатку місцем його по­ширення були Волинь та Поділля, а у сер. ХVIIІ ст. він охопив і Київщину. Близькими до виступів гайдамаків на Правобережжі були дії загонів опришків у карпат­ських лісах на Західній Україні. Гайдамацький рух роз­вивався хвилеподібно. Вперше повстання гайдамаків набуло суттєвого масштабу у 1734 р., коли загони Верлана та Гната Голого оволоділи Вінницею, Жванцем, Збаражем тощо. Для його придушення полякам знадо­билася допомога російської армії. Друга хвиля повстань досягла свого апогею у 1750 р. і нарешті наймасштабнішим стало повстання 1768 р. – «Коліївщина».

В основі «Коліївщини» лежали релігійні, соціальні та національні мотиви. Виступ розпочав невеликий загін гайдамаків на чолі із запорожцем М. Залізняком. Під гаслами захисту православ’я та поєднання Лівобе­режжя з Правобережною Україною, загін почав масо­во залучати селян і мандрівних гайдамаків. Повстанці захопили Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав. Під час боїв за Умань на їх бік перейшли місцеві козаки, очо­лювані полковником І. Гонтою. Розростання повстан­ня змусило Річ Посполиту звернутися допомогою до Катерини II. Російські війська разом з польською шляхтою жорстоко придушили повстання та закатували до 3 тис. чоловік. М. Залізняка було заслано до Си­біру, а І. Гонту – страчено.

Подальше ослаблення в Польщі центральної королівської влади призвело до глибокої кризи держави, чим скористалися її сусіди. У 1772 р. відбувся І поділ Польщі, за яким Галичина перейшла під владу Австрійської імперії, згодом у її складі опинилася і Буковина (1775), що деякий час перебувала під Молдовою. Після II поділу Польщі (1793) до Росії відійшла Правобережна Україна, а за III (1795) — ще й Західна Волинь.

Таким чином, унаслідок поділів Речі Посполитої 62% її території та 45% населення опинилося під владою Російської імперії, а Галичина і Буковина стали части­ною Австрійської імперії. Крім того, ще із XVII ст. австрійській монархії було підпорядковано Закарпаття, що знаходилося під владою Угорщини.

Дати

1702-1704 рр. – повстання С. Палія.

1768 р. – «Коліївщина».

1772, 1793, 1795 рр. – три розподіли Речі Посполитої.

Запам’ятайте

Гайдамаки (від турец. – розбійники) – самоназва повстан­ців, які намагалися протидіяти національним, релігійним та соціальним утискам українського населення Правобереж­жя польською шляхтою у XVIII ст.

Опришки – самоназва учасників селянських повстанських загонів з Галичини, Закарпаття та Буковини. Протистояли польській шляхті, молдавським боярам, угорським феода­лам. Пік опришківського руху припав на сер. XVIII ст. Най­більш відомим лідером був Олекса Довбуш (1700-1745).

Барська конфедерація (1768-1772) – військово-політичне об’єднання польської шляхти, учасники якого вимагали об­меження російського втручання у справи Польщі, реформу­вання внутрішнього ладу країни, збереження у повному об­сязі власних прав і привілеїв.