Краса, щирість і глибина любовного почуття в «Книзі пісень» Франческо Петрарки

Краса, щирість і глибина любовного почуття в «Книзі пісень»

Франческо Петрарки.

Уривок із твору

 

План відповіді:

  1. «Книга пісень» Ф. Петрарки — книга всього життя поета, своєрідний щоденник закоханого.
  2. Роздуми поета, що є кохання: добро чи зло.
  3. Лаура — прекрасний ідеал Петрарки, любов без відповіді.

 

Нащадки найбільше цінують Ф. Петрарку як автора «Книги пісень» («Канцоньєре»), написаної народною італійською мовою («канцона»— пісня).

Збірка складається з двох частин: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури». Над цим твором Петрарка працював усе своє життя. Поет був послідовником трубадурів, які проголошували, що кохання є світлом, яке осяює серця, дає сенс життю. У церкви ставлення до жінок було однозначне: жінка —це гріховне начало. У світі, за релігійними канонами, існує лише любов до Бога і поклонятися можна лише Мадонні. Для Петрарки кохання існувало, але його завжди переслідували сумніви: добро це чи зло?

«Книга пісень» — своєрідний щоденник закоханого, в якому постають образи ліричного героя. Кохання —особисте почуття, тому ліричному героєві хочеться залишитися наодинці зі своїми думками, мріями, і свідком цих переживань може бути тільки природа.

Петрарка не розповідає про деталі зустрічі з Лаурою, відомо лише, що вона не відповідає взаємністю. Що ж таке любов —добро чи зло? Якщо добро, то чому ж стільки печалі й смутку несе нероздільне кохання? Якщо зло, то чому ж на серці радісно, коли бачиш чи думаєш про предмет свого захоплення? Що таке любов, і чи добре згорати в її полум’ї?

Щастя в коханні залежить від багатьох обставин, інколи смерть забирає близьку людину, тоді любов переходить із земної в небесну. Кохання і те, що пов’язане з ним, поет порівнює із плаванням по бурхливому морю в човні без керма. Людина, яка кохає, не може покладатися на розум, вона підкоряється лише поруху серця.

Поет за допомогою епітетів малює чарівний портрет коханої. Чиста й ніжна донна навіть виступає німим докором усім негідникам з облудними й нечестивими думками. Душу своєї коханої поет порівнює із зорею яскравою. Любов так заполонила автора, що він визнає свою кохану певною володаркою, яка заступила й «небесну нам осяяла блакить». Кохання для героя—все, весь сенс життя земного й небесного. Немає слів, які б змалювали стан закоханого, коли «радість відійшла». Так із надихаючого, творчого начала кохання перетворюється на сум і розчарування, які, ніби осінні листки, «вітер порозвіював».

Лауру ми бачимо очима закоханого поета. Вона реальна і нереальна водночас. Це прекрасний ідеал. Якою зображує любов Петрарка? Вона не є гріховною: це благо, що посилається людині. Любов очищає душу, облагороджує її, допомагає відчути красу реального світу.

 

Сонет 367

Де погляд ніжний, де чарівний вид

Де постать горда, де струнка постава,

Де мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?

Де сміх, що жалить того, хто набрид?

Де та душа, що, мов зоря яскрава.

Висока й гідна владарського права.

Небесну нам осяяла блакить.

Я вами дихаю, для вас палаю.

Я народивсь для вашого єства.

Без вас мені нема й не треба раю;

Як радість відійшла моя жива,

В словах надію я плекав без краю.

Та вітер порозвіював слова.

(Переклад Дмитра Павличка)

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар