“Орися” Куліш скорочено читати
У старого сотника була дочка Орися – гарна як квітка. Одного разу наснився їй сон, де її покійна мати сказала, що дівувати їй лишилось недовго. Орися була дуже стурбована таким сном і вирішила поїхати трохи розважитись до ріки Трубайло, під Турову Кручу. Вона покликала з собою подружок для веселощів і старого Гриву, батькового товариша.
Вже на місці дівчата хотіли розваг, тому упрохали розказати Гриву про назву Турової Кручі. Це була давня легенда – молодий князь з Переяслава заблудив у тутешніх лісах. Блукаючи, він наткнувся на турів із золотими рогами і дівчину, що була неймовірна гарна. Він покликав дівчину у дружини, та вона відмовила. З розпачу і злості князь почав стріляти турів. Зі страху, тікаючи, вони кинулись з кручі і всі до одного загинули. А князь з тих пір блукає лісом у пошуках дівчини-красуні.
Після розповіді дівчата засумували – їм було жаль молодого князя. Аж ось бачать козак на коні під’їхав. Їм і дух перехопило з переляку, бо думали, що це молодий князь. Парубок прямував у рідне село дівчат. Повернувшись додому, Орися побачила цього ж козака у своєму дворі. Виявилось, що він приїхав саме до неї. Парубок одразу сподобався Орисі і, коли відбулось сватання, вона радо подала йому рушники. Щасливо зіграли весілля. Сон Орисі справдився.