“Сердешна Оксана” скорочено
Жила собі жінка Векла. Була заможна і добра. Як вдовою зосталась, то добро все роздала. Була в неї дочка Оксана, шістнадцяти років. Гарна, моторна, метка, всюди перша. Оксана мріяла вийти заміж за пана, щоб не працювати багато. Але, якби чоловік добрий був, то і за мужика вийшла б. Аж ось з’явився Петро – простий хлопець, який палко кохав Оксану. Мали восени весілля грати.
Несподівано у село прийшли на постой солдати. Всі дівчата одразу ж забули про місцевих хлопців. Капітан накинув око на Оксану. Дівчина закохалася. Кожного вечора зустрічалися вони. Хотіла Оксана матері розповісти про своє кохання, але капітан не велів.
Обіцяв капітан повінчатися. Запросив ввечері вийти в садок і після того мали їхати в церкву в сусіднє село на таємне вінчання. Прийшла Оксана ввечері до нього, а він її посадовив в бричку та й повіз геть із рідного села.
Вранці Оксана прокинулась на квартирі капітана, благала вбити її, бо не могла жити збещещеною. В похід дівчині йти не можна було, тому Оксані довелось обрізати косу, аби бути схожою на чоловіка. Все обіцяв звінчатись капітан, та забув про свою обіцянку. Оксану тримали під наглядом, і, лише коли вона народила хлопчика, їй трохи дали волю. Капітан розповідав друзям, що і не мав наміру женитись, а тепер, або в карти її програє, або заміж за денщика віддасть.
Втекла Оксана з сином. Речі кинула біля ставка, щоб подумали ніби вона втопилась. Хотіла вбити сина, але Митрик вимовив перше слово “мама” і вона вирішила стати хорошою матір’ю. Повернулась в село, всі сміялись, глузували, відвернулись від неї і матері.
Помирилась Оксана з матір’ю, розповіла як все було. Говір на селі почав стихати. Петро хотів одружитися з Оксаною, але дівчина відмовила – не хотіла такої долі для Петра. Став Петро Оксані братом, допомагав, підтримував. Через 5 років зустріли капітана. Він впізнав сина і дав Митрику гривенник, але Оксана викинула його геть.