Київська Русь. Політичний лад та соціально-економічний розвиток

Коротко та головне про Політичний лад та соціально-економічний розвиток Київської Русі. ЗНО

Існування Давньоруської держави як досить цілісного утворення охоплює період з 2-ї пол. IX ст. до 30-Х рр. XIII ст. Політична форма – ранньофеодальна монар­хія з елементами федералізму.

Київський князь зосереджував у своїх руках усю пов­ноту адміністративної, військової, судової влади та спи­рався в управлінні державою на допомогу найближ­чого оточення: власного війська (дружини), удільних князів та намісників, які керували окремими містами (градами). Органом місцевого самоврядування було на­родне віче.

За часи свого існування політичний лад Київ­ської Русі трансформувався від дружинної фор­ми державності до централізованої монархії, яка згодом перетворилася на федеративну монархію. Залежність удільних князівств від центру час­то обмежувалася сплатою данини і зобов’язанням у разі війни допомагати великому князю, надаючи в його розпорядження власні дружини і народне ополчення. Стосовно територіального устрою Київську Русь називають конфедераці­єю, співдружністю князів і навіть суперсоюзом.

У ІХ-Х ст. феодальні відносини стали домінантними у соціально-економічному розвитку Київської Русі. У цей час відбувається процес формування привілейова­ного класу феодалів, до якого відносилися князі та міс­цеві бояри. Князі, бояри і церква мали право власно­сті на землю. Вони не платили данину і мали низку інших привілеїв. Крім феодалів існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодальнозалежні селяни і раби.

Основну масу міського та сільського населення Київ­ської Русі складали люди – феодальнозалежні селя­ни, що експлуатувалися державою шляхом збору дани­ни. Її розмір залежав від кількості та якості землі, яка була в розпорядженні селянина. Значну частину насе­лення становили смерди. З розвитком феодальних від­носин кількість смердів на Русі зменшувалася, оскільки вони перетворювалися на феодальнозалежних селян – закупів. До категорії повністю безправного населення, фактично рабів, відносили челядь та холопів.

Найбільш поширеними були три форми феодальної ренти: натуральна (оброк), відробіткова та грошова. Серед податків головне місце належало полюддю, цер­ковній десятині та повозу. Розвивалась торгівля та ре­месла (залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке тощо). Зростали міста – гради.

Запам’ятайте

Дружина – збройні загони у Давній Русі, які були постійною військовою силою князя. Дружина брала участь в управлінні князівством і особистим господарством князя. Очолювала­ся князем. Складалася з двох частин — старшої дружини — бояр і молодшої дружини — ядра княжого війська.

Віче – народні збори у східних слов’ян. До компетенції віча входили питання війни і миру, воно мало право звертати­ся до влади та позбавляти влади князів, приймало закони, укладало угоди з іншими землями. Часто використовувало­ся феодальною верхівкою для обмеження князівської влади.

Смерди – селяни на Русі ІХ-ХІ\/ ст., що займалися земле­робством. Спочатку були вільними, але у процесі розвитку феодальних відносин поступово втрачали свої права.

Закупи – категорія напіввільних селян у Київській Русі у XI- XII ст. Закупами називали людей, що ставали боржниками через позичання у землевласників зерна для посіву, худоби, ремісничої продукції, тобто ті, що брали «купу». Відпрацьо­вували борг, виконуючи різні феодальні повинності.

Холопи – категорія залежного населення у Давній Русі, яка своїм правовим положенням наближалася до рабів.

Ізгої – люди, які через певні обставини вибули зі свого звич­ного соціального середовища (селяни, що залишили общи­ну, холопи, яких викупили, але вони не мали засобів до іс­нування, збанкрутілі купці тощо).