Київська Русь за часів роздробленості

Коротко та головне про Київську Русь за часів роздробленості. ЗНО

 

Після смерті Ярослава Мудрого в історії Русі по­чинається період роздробленості. За нащад­ків Ярослава у 2-й пол. XI – на поч. XII ст. поси­люються відцентрові процеси у державі, точаться постійні міжусобні війни. Великої шкоди русь­ким землям завдають набіги кочовиків. Болю­чої поразки від половців русичі зазнали у битві на р. Альті (1068).

Втрату Києвом статусу провідного міста у державі за­фіксував з’їзд князів у Любечі (1097), на якому було прийнято рішення про перехід до вотчинного принци­пу землеволодіння.

У 1-й чверті XII ст. князі Володимир Мономах (1113 – 1125) та Мстислав (1125 – 1132) на деякий час призупинили розпад могутньої держави. Відновивши систему обо­ронних споруд на кордонах Русі (змійові вали) та дав­ши відсіч кочовикам, вони знову об’єднали під своєю владою землі Київщини, Переяславщини, Смоленщини, Новгороду, Волині, Турівщини тощо. Проте після смерті Мстислава послаблення централізованої влади продовжилося.

У 2-й пол. XII – 1-й пол. XIII ст. відбувається остаточний занепад давньоруської державності. Протягом 1146 – 1246 рр. влада у Києві змінювалася 47 разів. Втратою обороноздатності переважної більшості земель Русі ско­ристалися сусіди, приєднавши їх до своїх територій.

Причини розпаду давньоруської держави:

  • великі простори та неоднорідність населення;
  • відсутність чіткого, незмінного механізму спадкуван­ня влади;
  • посилення позицій окремих феодальних центрів та зростання великого феодального землеволодіння;
  • зміна основних торговельних шляхів та занепад Ки­єва як провідного торговельного центру;
  • посилення тиску кочових племен, початок монголо-татарської навали, яка законсервувала стан роздроб­лення.

Дати

1097 р. – з’їзд князів у Любечі.

1169 р. – руйнування Києва володимирським князем Ан­дрієм Боголюбським.

1187 р. – перша згадка у Київському літописі назви «Украї­на».

Запам’ятайте

Правда Ярославичів (1072) – збірник законів, у розробці якого брали участь нащадки Ярослава Мудрого – князі Ізяслав, Святослав та Всеволод. Вона стала першим Великим доповненням «Руської правди». Її найголовніші досягнення: відмова від кровної помсти, яку замінили грошові стягнен­ня та стягнення віри або штрафу не на користь постраждалих, а до скарбниці держави.

Вотчина – одна з форм феодального землеволодіння, ро­дова власність, яку передавали у спадок. Виникла в процесі формування приватної феодальної власності на землю в X – XI ст. В межах вотчини її власник, наділений правом імуні­тету, мав адміністративну та судову владу, а також право збору податків.

Статут Володимира Мономаха – закони, що видані за ча­сів великого князя київського. Складалися із 69 статей. Ста­тут регулював правове становище залежних селян і визна­чав порядок стягнення лихварських відсотків з боржників.

Сепаратизм – прагнення до відокремлення, рух за виділен­ня частини держави і створення нової держави.

Удільні князівства – князівські володіння, що виникли внас­лідок розпаду Київської Русі, з часом перетворилися на ок­ремі державні утворення.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: