Леся Українка “Одержима” скорочено
Частина 1
На горизонті берегу над озером Гданське чорніють човни та люди. Глибоко сумуючи «одержима духом» Міріам блукає скелястим берегом і вбачає когось в глибині пустелі і сама собі говорить, що він і досі там один сидить. Думки нависли над ним темною хмарою і от-от якась з тих дум спалахне блискавкою. Він всім дав спокій, а сам пасе «отару» думок.
Міріам хоче врятувати його від самотності і сама не розуміє чому блукає за ним, можливо їй судилося тут загинути. Вона корить себе що «вигострила» погляд у пустелі, а він навіть не обернувся на неї. «Занадто вже буйна була надія». Далі співаючи розповідає, що йшла за ним разом з юрбою, але не сміла торкнутися навіть його плаща, бо не знала чого просити. «Він нікому не відмовляв потіхи і поради. Кому що бракувало, він давав». Міріам вголос запитала Месіє чого ж їй бракує і той, тихцем схилився над нею і відповів «Знаю, Міріам». Дівчина схопилася. Месія сказав, що дарує їй спокій, бо кожен його прагне. Та Міріам не хоче спокою, розвертається і хоче йти безвісти куди.
Далі Міріам говорить, що пам’ятає слова учителя, але не слідує за ними, а вони йдуть за нею. Вона вірить в нього, та її душа чорна «як хата після пожежі» але
«Вода твоїх речей, цілюща та живуща,
душі моєї вигоїть не може.
Вода боронить від огню живого,
згорілу ж хату дарма поливати».
Дівчина говорить, що душу їй спалила ненависть до ворогів Месії. Що він є світло, але не може пробити воно темряви простих людей, він є слово, та вони його не чують. Месія у виправдовуючи людей каже, що слів їм мало, їм необхідні діла. Лиш кров його поверне їм віру в Бога. Міріам проклинає людей, що жадають крові і зізнається що любить Месію і готова душу за нього віддати.та Месія каже, що не приймає такої любові, вона повинна всіх любити і навіть ворогів, тоді світло проллється в її душі.
Тоді Міріам просить дозволу пролити свою кров за Месію, викупити його, щоб його свята кров не лилася або якщо так не можно то «хоча б з тобою вкупі». Месія не погоджується на те і йде, залишає дівчину.
Частина 2
12 учнів Месії сплять у Гефсіманському саду. Міріам крадучись попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.
Месія покликав учнів та вони продовжили спати. Тоді Міріам подумала, що навіть тут серед друзів він одинокий. А її душа стає ще чорнішою, бо вона не любить ні його ворогів, ні друзів. Зараз страждає Месія не сам, та у дівчини не вистачає сміливості вийти зі свого укриття. Вона з докором дивиться на учнів, які сплять і йде з саду, не в змозі дивитися як сумує Месія.
Частина 3
Вночі на Голгофі стояли три хрести з уже мертвими тілами. Поряд жодної людини лише Міріам під хрестом Месії.
Воно говорить, що Месія всім дарував прощення, окрім неї, бо вона ненавидить його ворогів, друзів і юрбу яка прагнула розп’яття. Вона плаче, що він помер зраджений землею і небом, завтра його поховають у печері, а вона навіки залишиться одинока, невизнана ніким і навіть сам Месія її не признав.
«О сине божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,
та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав, — я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу,
ту душу, що не хтів прийнять Месія
собі на жертву. Де ж ще більше горе,
як не могти віддать за друга душу?..»
Частина 4
На майдані в Єрусалимі до Міріам підходить Йоганна (прихильниця Месії) і повідомляє що він воскрес і ходить по землі поміж людей. Але в голос про це говорити не можна, щоб не дізналися в синедріоні. Міріам перепитує в старого чи правда це і той запрошує її на збір прихильників Месії. Тоді Міріам каже що за неї Месія не проливав свою кров, не рятував її душу. Тоді старий сказав, що дівчина має молитися, щоб Месія зцілив її душу і тіло.
Непомітнодо них підходить слуга синедріону і римський преторіанець. Запитують про що вони говорять, дід тікає, а Міріам каже, що Месія воскрес і ходить поміж людей.
Преторіанець хоче зв’язати дівчину та вона хапає камінь і кидає в голову слузі. А вона говорить, що хотіла б усю їх кров пролити за те, що Месія три ночі страждав за їх і він простить їх та таке не забувається.
Тим часом на майдані з’являються іудеї, фарисеї та садукеї. Слуга каже їм, що Міріам проклинає їх всіх. Юрба закидає дівчину камінням вона звертається до неба:
«Месіє! коли ти пролив за мене…
хоч краплю крові дарма… я тепер
за тебе віддаю… життя… і кров…
і душу… все даремне!.. Не за щастя…
не за небесне царство… ні… з любові!»
Дівчина падає на землю…