Провідні теми, настрої й образи лірики Генріха Гейне
(на прикладі прочитаних творів).
Вірш
План відповіді:
- Ознаки віршів Гейне.
- Збірка «Книга пісень».
- Ліричний герой і природа у вірші «Чому троянди немов неживі».
- Гейнівська іронія в поезії «Білі глянцеві манжети».
Генріх Гейне був не лише ніжним ліриком, а й дошкульним сатириком. Вірші Гейне вирізняються ліризмом, душевністю, у них яскраво й тонко відображено біль і переживання зболілого серця.
У 1827 році Г. Гейне випускає книгу поезій, що приносить йому світову славу, — «Книгу пісень». Це твір про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Поет широко використовує особливості німецької народної пісні: її образи, форму, ритміку, розмовні інтонації. Велику увагу Гейне приділяє природі. Він широко використовує типові для народної творчості прийоми одухотворення явищ природи: квіти, листя, дерева, небо, хмари сміються, плачуть, розмовляють з поетом. Автор порівнює свою кохану з сонцем, з місяцем, голубкою, трояндою.
Герой поезії «Чому троянди немов неживі» страждає через нероздільне кохання чи зраду. Поет використовує прийом паралелізму, природа ніби співчуває ліричному героєві: квітучі троянди — «немов неживі», блакить «гірко дзвенить». Це сумний, навіть з нотками трагічності, вірш. Захоплює сила почуттів, романтична спрямованість.
В поезії «Білі глянцеві манжети» повною мірою виявляється гейнівська іронія. Гейне сміється над «порядним товариством», «вищим світом» — причепуреним, у блиску прикрас, але лицемірним, зрадливим, захопленим тугими гаманцями. Навіть їхні почуття, кохання здаються ліричному героєві фальшивими, надуманими, без серця. Тому він не називає людей, а називає їх предмети одягу — «білі глянцеві манжети», чорні «фраки і панчохи», та дії — «ніжна мова, поцілунки». За допомогою двох-трьох деталей автор змальовує яскравий портрет «вишуканого товариства». У другій частині вірша поет вустами свого ліричного героя висловлює мрію про вільне життя серед прекрасної природи, про справжні, не «фальшиві» почуття.
Останні рядки виражають романтично забарвлений конфлікт ліричного героя зі світом.
***
Вечірні промені ясні
По хвилях миготіли.
Біля хатини самітні.
Мовчазні ми сиділи.
Все море вкрили тумани,
Вгорі чайки кружляли,
А сльози милої дрібні
З очей на руки впали.
І я навколішки упав.
На сльози ті дивився.
Ті білі руки цілував
І гірких сліз напився.
Мені сум-туга навісна
Так палить душу й тіло.
Та безталанниця сумна
Мене слізьми струїла.
(Переклад Лесі Українки)