Ліризм і філософічність поезії
Омара Хайяма
План відповіді:
- Філософська наповненість рубаї Омара Хайяма
- Означення життя за Хайямом
- Риторичні запитання, контрасти та образи фольклору в рубаї поета
- Філософські роздуми про вічний рух життя.
Омару Хайяму належить чи не перше місце з-поміж найвідоміших поетів Сходу, яких читають у всьому світі.
Рубаї (чотиривірші) поета — роздуми про сенс людського життя, про незахищеність людини перед долею і часом, про красу скороминущих хвилин радості. Кожний чотиривірш Хайяма вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. В одному із рубаї поет пише: «Мене всі недруги філософом звуть», але сам поет оцінює себе інакше:
Я тільки й знаю, що знання шукаю,
В найглибші таємниці проникаю.
Я думаю все сімдесят два роки —
І бачу, що нічого я не знаю.
Одна із тем філософських рубаї Омара Хайяма — пошуки свою місця в житті. Життя за Омаром Хайямом — коротка мить серед вічності, неоціненний Божий дарунок. Тому не можна його марнувати, жити неправедно й несправедливо. Людині дано багато осягнути розумом, а ще більше – таємниць. Людська душа може нести добро і зло, тому вона одночасно буває і мізерною, і величною.
Ми — сонце щастя й горя океан.
Злі й добрі ми, завершені й нікчемні.
Поет закликає цінувати кожну мить життя й не сумувати з приводу його скороминучості.
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі.
Що вмерти мушу я. що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба;
Боюсь неправедно прожити на землі.
Рубаї Омара Хайяма побудовано на контрастах: догми релігійного вчення зіштовхуються з реаліями грішного земного життя, щоб пройти перевірку в чорнилі людського допитливого розуму. Поет ставить риторичні запитання, сповнені неприхованої життєствердної іронії, які не потребують остаточної відповіді.
Багатства прагнеш ти. ..
Та чи в багатстві суть Короткого життя?..
Чому оплакуєш майбутні знегоди.
Даремно завдаєш душі і серцю шкоди?
Омар Хайям широко використовує характерні для персько-таджицького фольклору образ гончара та символ гончарного кола, які лаконічно передавали вічний колообіг буття.
Хайям говорив, що чекати на щастя в потойбічному житті в нагороду за благодіяння, звичайно, потрібно, але людина не повинна відмовлятися від радощів та утіх за життя. Поет вважав: не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя.
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
В творах Омара Хайяма звучать філософські роздуми про абсолют ний закон буття — вічний і неперервний рух.
І юних, і старих — всіх поглинає час,
І невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічно тут: ми підемо так само.
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.
Поет славить колообіг у природі: із праху знову зростає життя. Омар Хайям вважає, що людина не зникає після смерті; глина, з якої виліплені чаші для вина і глечики, цегла у стінах будинків, пісок під ногами — есе це могло бути людиною.
Купив я глечика у гончара в крамниці.
І він одкрив мені предивні таємниці.
Він мовив: «Був я шах, мав щирозлотий келих —
І став я глечиком для кожного п’яниці.
У своїх рубаї Омар Хайям закликає насолоджуватись життям, адже нікому не відомо, чи є він — рай, який обіцяють церковники:
Так мало радості в цьому земному колі!
Тож не схиляй чола, будь веселим і в неволі!
Отже, поезії Омара Хайяма пройняті гуманізмом, оптимізмом, радістю буття, епікурейством — закликом до насолод, радощами життя, філософським усвідомленням його плинності.