Література епохи романтизму
Письменники-романтики прагнули піднести особистість над суспільством, показати її як джерело таємничих сил, наділити людину дивовижними здібностями. Герой у романтиків самотній, внутрішньо ні від кого і ні від чого не залежний, він тікає від навколишнього світу або силою власної волі володіє середовищем, або стає визволителем. Посилюється інтерес романтиків до Сходу, до східної екзотики. Пригадаймо «Східні мотиви» В. Гюґо, «Єврейські мелодії» Дж. Н. Ґ. Байрона, «Кримські сонети» А. Міцкевича. На східному тлі відбувається дія багатьох романтичних творів («Повстання ісламу» П. Б. Шеллі, «Бахчисарайський фонтан» О. Пушкіна, «Демон» М. Лермонтова, «Корсар» Дж. Н. Ґ. Байрона). Особливу увагу романтики приділяють християнським мотивам і образам («Мойсей» А. Віньї, «Каїн» Дж. Н. Ґ. Байрона, «Еліксири диявола» Е. Т. А. Гофмана, «Марія» Т. Шевченка). Віктор Гюґо вважав, що саме християнство породило романтичну літературу.
Таблиця. Найвидатніші представники мистецтва романтизму:
| Англія | Німеччина | Франція | США |
| Дж. Н. Ґ. Байрон | Г. Гейне | В. Гюґо | Е. По |
| Польща | Угорщина | Росія | Україна |
| А. Міцкевич | Ш. Петефі | О. Пушкін, М. Лермонтов | Т. Шевченко |