Лівобережна Україна в роки Руїни 1663-1687

Коротко та головне про Лівобережну Україну в роки Руїни (1663-1687). ЗНО

В умовах розколу України владу на Лівобережжі захо­пив І. Брюховецький (1663-1668), який був добрим де­магогом і, використавши народне невдоволення діями козацької старшини, створив собі імідж захисника інте­ресів низів суспільства. Зовнішня політика була побу­дована на промосковській орієнтації, що знайшло свій відбиток у Батуринських (1663) та особливо Москов­ських статтях (1665), які уклав із царем безпосередньо у Москві. Вони дозволяли створення залог і перебуван­ня московських воєвод по всіх великих містах. Воєводи займалися збором податків. Вибори гетьмана відбува­лися тільки у присутності царського намісника тощо.

Із часом ігнорування своїх обіцянок перед народом, схва­лення Андрусівського перемир’я, яке розділило укра­їнські землі, підірвало довіру до гетьмана. У лютому 1668 р. на Лівобережжі почалося антимосковське пов­стання. І. Брюховецький спробував отримати підтримку у турецького султана, але це не допомогло йому втри­мати владу. Скориставшись поширенням антигетьманських рухів, вдалий похід на Лівобережжя здійснив пра­вобережний гетьман П. Дорошенко. І. Брюховецький був вбитий козаками і П. Дорошенко на деякий час зу­мів об’єднати обидві частини держави під своєю владою. Гетьманські підрозділи швидко встановили контроль над усім Лівобережжям. Переважна більшість україн­ців підтримувала дії П. Дорошенка. Проте Московія, Річ Посполита та Кримське ханство не могли дозволи­ти відновлення єдності українських земель. Підбурю­ючи частину старшини, поляки розпалили повстання на Правобережжі, змусивши П. Дорошенка негайно по­вернутися туди для вирішення конфлікту. Московський уряд шляхом підкупу та шантажу схилив на свій бік наказного гетьмана Д. Многогрішного, таким чином по­новивши розкол України.

В умовах продовження козацько-селянських повстань царський уряд пішов на певні поступки і у договорах з гетьманами Д. Многогрішним (1669-1672) та І. Самойловичем (1672-1687) обмежив права воєвод, позбавивши їх можливості втручатися у будь-які внутрішні українські справи. Московські гарнізони мали перейти на самоутримання, втім несанкціоновані постої, рекві­зиції худоби, харчів й інші зловживання щодо україн­ців тривали і надалі.

Дати

1665 р. – укладання Московських статей.

1667 р. – Андрусівське перемир’я.

1669 р. – Глухівські статті з Д. Многогрішним.

1672 р. – Конотопські статті з І. Самойловичем.

1686 р. – Вічний мир.

Запам’ятайте

Іван Сірко (1605-1680) — козацький лідер, легендарний пол­ковник та кошовий отаман Запорізької Січі. Виграв у против­ників 65 боїв, ставши героєм українського фольклору. Вва­жається козаком-характерником.

Андрусівське перемир’я (1667) — сепаратна угода Мо­скви та Польщі щодо припинення військового протистояння. Її дія була розрахована на 13,5 років. Угода припинила ро­сійсько-польську війну, що тривала з 1654 р. Андрусівське перемир’я суттєво вплинуло на характер взаємовідносин між Москвою, Польщею та Україною у 60-70-х рр. XVII ст.

Вічний мир (1686) — мирний договір між Польщею і Мос­квою, що завершив процес розколу України. Поляки визна­вали владу Московського царства над Лівобережжям, Киє­вом, Запоріжжям, Чернігово-Сіверщиною та Смоленщиною, тоді як північ Київщини, волинська і галицька землі поверта­лися до Польщі, Південь Київщини й більша частина Брацлавщини, що зазнали спустошення через турецько-татарські і польські напади, мала отримати статус нейтральних земель між обома державами. Річ Посполита обіцяла дотримуватись прав православних, які опинились на підконтрольних їй тери­торіях. Поділля відходило до Османської імперії і перебувало у її складі до 1699 р., коли воно знову перейшло до Польщі.