Сценічна доля твору
Генріка Ібсена «Ляльковий дім»
Цікавою та складною була сценічна доля п’єси «Ляльковий дім». На початку 1900-х рр. ібсенівську драму ставили на всіх європейських сценах. Перша постановка відбулася 21 грудня 1879 року в Королівському театрі Копенгагена. Саме в цей час у п’єсах Ібсена грали Сара Бернар, Елеонора Дузе, Аґнес Сорма. Найкращі акторки світу, граючи роль Нори, втілювали задум Ібсена по-різному. Італійська прима Елеонора Дузе не погоджувалася з авторським фіналом, і драматургові довелося його змінити.
Російська акторка Віра Комісаржевська, навпаки, повністю дотримувалася у заключній сцені ібсенівського тексту. Обидва варіанти мали величезний успіх. На українській сцені п’єсу вперше було поставлено 1900 року в київському театрі «Соломон». Але публіка не була готова сприйняти її однозначно.
Драма «Ляльковий дім» посідає особливе місце на батьківщині Г. Ібсена: там фільми за цим його твором та іншими знімають регулярно. За межами Норвегії драму екранізували двічі 1973 року: у Великій Британії та у Франції. Відомий також телеспектакль «Нора» російського режисера Іона Унгуряна, екранізований 1980 року.
Назва п’єси «Ляльковий дім» символічна. «Ляльковий дім» — це дім фальшивих цінностей, за якими приховано егоїзм, духовну порожнечу, роз’єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали в кохання, шлюб, сімейну злагоду і навіть людські гідність і честь. ця назва вказує на головну ідею — втрату в людині людського, підкріплену низкою ігрових ситуацій (наприклад, на вечірці в сусіда Норі призначали роль гарненької ляльки, що чудово танцює), символічними реаліями та епізодами (репетиція та виконання танцю тарантели; маскарадні костюми; ялинка, що зів’яла). Не менш промовистою є символіка, пов’язана з Різдвом, оскільки головний зміст Різдва Христового полягає у поверненні до вічних цінностей, людських ідеалів, у відновленні порушених зв’язків із Богом та між людьми.