М. Ю. Лермонтов: Тема внутрішньої свободи та самотності

Лермонтов Михайло Юрійович (1814 — 1841)

Тема внутрішньої свободи та самотності у творчості Михайла Лермонтова

 

План відповіді:

  1. Особливості часу творчості Лермонтова;
  2. Юнацька поезія — поетичний щоденник. Вірш «Парус» — символ бунтівного духу, жага боротьби і усвідомлення самотності.
  3. Засудження бездіяльності молодого покоління.
  4. Страждання поета на фоні прекрасного світу природи.

 

Вивчаючи творчість Лермонтова, пригадаємо особливості часу, на який припала творчість поета — у 20-30-ті роки XIX ст. відбулася розправа царського уряду над декабристами. Нетерпимість до волелюбства, будь-якого прояву незалежності, свавілля і деспотизм уряду —от що відзначило час правління Миколи І.

 

У юнацькій поезії Лермонтова відобразились події епохи, вірші пронизані духом протесту та бунтівним настроєм. Творчість його — спосіб саморозкриття та самопізнання. Юнацька поезія Лермонтова — це поетичний щоденник. Наприклад, вірш «Парус», який можна назвати символом всієї поезії Лермонтова. У ньому відчувається бунтівний дух поета, палке заперечення спокою, жага боротьби і глибокий смуток від усвідомлення власної самотності. У вірші «Дума» — роздуми про молоде покоління.

 

За роки виросло і сформувалося молоде покоління дворян, цвіт освіченої частини російського суспільства. На це покоління покладалася відповідальність за зміни в житті Росії. Почуття смутку навіяне роздумами про відсутність майбутнього у цього покоління, тому що воно не діє. Пасивність, нерішучість — характерні ознаки духовного стану покоління 30-х років.

 

Лермонтов пояснює причину теперішнього становища дворянської молоді: молоде покоління побачивши безрезультатність спроби батьків змінити політичну ситуацію в Росії, відчуло страх перед владою. За це поет і осуджує молодь.

 

Лермонтов бачив бездуховність того суспільства, до якого належав. Від цього страждав і намагався заповнити порожнечу душі.

 

Він прагнув кохати та бути коханим, прагнув знайти рідну душу, пізнати гармонію, але навкруги бачив жорстокість, безсердечність, лицемірство. У 1840 році Лермонтов пише вірш «Как часто пестрою толпою окружен», в якому розповідає про бездушність, байдужість суспільства, що оточувало його. Світ, до якого прагне поет, наповнений любов’ю та сердечністю.

 

Він згадує рідні місця, бабусю, що так його любить. Цей світ ліричний герой протиставляє бездушному, фальшивому світському світу, де не знайдеш справжніх почуттів, а є тільки маски. І дуже важко у такому світі людині, яка має тонкі почуття.

 

Вірші «На півночі дикій…», «Листок», «Виходжу один я на дорогу» розкривають самотність, біль та страждання поета на фоні прекрасного світу природи від того, що він не може знайти гармонії у відносинах з людьми, а бачить її тільки в єднанні з природою, тому й запитує: «Любити? Та кого ж?». На думку Лермонтова, сучасне йому суспільство віддзеркалює всі пороки, що є у людині. І людина, яка має чуттєву душу, відчуває себе в цьому суспільстві самотньою.

 

І нудно, і сумно…

І нудно, і сумно! — і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине…

Бажання!…Чи варто даремно бажать?..

А роки минають — найкращі хвилини!

Кохати… кого ж бо? На час, годину — дарма.

Кохання ж навік — неможливе…

Чи в себе заглянеш? — минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Що пристрасті? —

Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

Й життя — як поглянеш на нього уважно навкруг

— Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

(Переклад М. Терещенко)

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар