«Мандри Гуллівера» — Історія написання твору

«Мандри Гуллівера»

Джонатан Свіфт 

Історія написання твору

 

 

 

 

 

Таблиця. Аналіз твору «Мандри Гуллівера»:

Назва«Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу хірурга, а потім капітана кількох кораблів»
Роки написання, видання1721-1726
ЖанрРоман з поєднанням реалістичних елементів і соціальної фантастики
ТемаСатира на недосконалість людської цивілізації, критика тогочасного суспільства і показ «ідеального»
КомпозиціяМістить чотири частини, розповідь ведеться від першої особи
ОбразиГуллівер, Маллі Аллі Г’ю — імператор Ліліпутії; Флімнеп — лорд-канцлер казначейства Ліліпутії; Болголам — адмірал королівського флоту, Рельдресель — головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера. Король Бробдінгнегу — миролюбний гігант; Гламделкліч — дочка фермера, яка допомагала Гулліверові. Струльдбруги — раса нещасних безсмертних; єгу — потворні мавпоподібні істоти, гуїгнгнми — наділені розумом благородні коні та ін.
Художні засобиПародія, гротеск, алюзії, ремінісценції, натяки, приховані та явні цитати та ін.

 

Коли англійський письменник Джонатан Свіфт почав писати про своїх героїв, то звичних для нас тепер слів, як, наприклад, «ліліпут» — про маленьку на зріст людину — не було, тому що придумав їх сам Свіфт. Здавалося б, «Мандри Гуллівера» — книжка для дітей та підлітків про незвичайні, фантастичні пригоди. Але не все так просто. Це зашифрована сатира на сучасний письменникові світ і всі його негаразди, це показ нової людини допитливого розуму, що прагне пізнати, зрозуміти навколишню дійсність, суспільство та покращити їх. А найдивніше в цьому творі те, що в діях, учинках та характерах багатьох героїв ми можемо упізнати й наших сучасників та навіть самих себе.

Протягом другої половини XVI-XVII ст. завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн було відкрито і досліджено більшу частину земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; було прокладено важливі морські шляхи, які сполучили материки.

Саме тому тема морських подорожей була популярною в художній літературі тих часів і водночас — зручним літературним прийомом для письменників.

Судячи з листування Свіфта, задум книги «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу хірурга, а потім капітана кількох кораблів» («Travels into Several Remote Nations of the World in Four Parts by Lemuel Gulliver, first a Surgeon, and then a Captain of Several Ships») у нього виник у гуртку лондонських дотепників, які вигадували гумористичні історії від імені обмеженого вченого-педанта Мартина Скріблеруса (тобто «писаки»).

1726 року перші два томи «Мандрів Гуллівера» (без зазначення імені справжнього автора) виходять друком; інші два публікують наступного року. Книга, дещо змінена цензурою, користується небаченим успіхом, і авторство її ні для кого не секрет. За кілька місяців «Мандри Гуллівера» перевидають тричі, незабаром з’являються переклади німецькою, голландською, італійською та іншими мовами, а також розлогі коментарі з розшифруванням свіфтівських натяків і алегорій.

Вольтер дав захоплений відгук про книжку і надіслав декілька примірників у Францію. Перший переклад французькою мовою, що на багато років став класичним, виконав 1727 року письменник, абат П’єр Дефонтен. Наступні переклади іншими європейськими мовами майже півтора століття робили не з англійського оригіналу, а з французької версії. У листі до Свіфта Дефонтен перепросив за те, що майже половину тексту він переробив, щоб книга відповідала французьким смакам. У відповідь Свіфт, удавано відсторонившись від авторства, дав оцінку своєму творінню: «Прихильники цього Гуллівера, яких у нас тут незліченна кількість, стверджують, що його книга проживе стільки само, скільки наша мова, бо цінність її не залежить від сьогоденних звичаїв мислення й мови, а полягає в низці спостережень над одвічною недосконалістю, безглуздям і вадами роду людського».

Популярність свіфтівського героя спричинила численні наслідування, фальшиві продовження, інсценування і навіть оперети за мотивами «Мандрів Гуллівера». На початку XIX ст. у різних країнах з’являються значно скорочені дитячі перекази «Гуллівера».

Зображуючи Ліліпутію, Свіфт висміює все те, що його не задовольняло в тогочасній Англії. Закони, звичаї, устрій Ліліпутії — це гігантська карикатура на монархічну Британію. Країну велетнів Бробдінгнег автор змальовує як ідеальну монархію, яка протистоїть недосконалій Англії, а її короля — як мудрого правителя, що засуджує війни й у своїх діях дотримує принципів вищої моралі (є й протилежні трактування).

Подорож Гуллівера до Лапути з відвідуванням Великої Академії — це в’їдлива сатира письменника на псевдонауку його часів, відірвану від реального життя. Заключна частина роману ознайомлює читача з останньою мандрівкою Гуллівера — до країни з розумними кіньми та здичавілими представниками людства — єгу. Усе це є результатом глибокого розчарування автора в можливостях позитивного розвитку суспільства.

 «Свіфт застеріг людей, він показав усю гидоту і жах застою, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя»,— напише потім видатна українська поетеса Леся Українка. 1889 року вона переклала перші дві частини твору (переклад утрачено). Повний переклад роману, здійснений відомим харківським філологом Миколою Івановим, вийшов друком 1935 р.

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: