«Мандри Гуллівера» — Просвітницькі ідеї у творі

«Мандри Гуллівера»

Джонатан Свіфт

Просвітницькі ідеї у творі

 

Просвітництво — епоха змін і оновлення. його появу було підготовлено змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукових відкриттів та поширення раціоналізму — віри в безмежні можливості людського розуму.

Зміни відбувалися в усіх сферах — релігії й політиці, освіті й вихованні, культурі й мистецтві, науці й техніці. Пріоритетними були розум, освіта, дотримання «природних прав» людини, відкриття та дослідження світу.

На цих ідеях і засновано твір Свіфта «Мандри Гуллівера».

Із перших сторінок книги ми дізнаємося про героя (освіченого й чесного юнака), який сам розповідає про себе: «вчився дуже старанно» в коледжі, потім пішов у науку до видатного лондонського хірурга Бетса й пробув у нього чотири роки.

Гроші, які батько інколи надсилав, Гуллівер витрачав «на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати», адже завжди думав, що рано чи пізно йому судитиметься така доля.

Діставши від батька та родичів сорок фунтів стерлінґів, поїхав до Лейдена, де «протягом двох років і семи місяців… вивчав медицину, знаючи, що вона стане. в пригоді під час довгих подорожей».

Отже, людина освічена, цілеспрямована, Гуллівер знав, чого хотів,— подорожувати, відкривати світ. Водночас він — людина свого часу — дотримувався тогочасних англійських традицій: «Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон — другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу». Далі наш герой вирушає в море, відвідує різні краї, дбаючи не лише про збільшення своїх статків, а й про самоосвіту: «Протягом шести років я був лікарем на двох кораблях, не раз відвідавши Індію та Вест-Індію, і трохи збільшив свої статки. На дозвіллі я читав твори найкращих сучасних і давніх авторів, бо завжди брав із собою у плавання багато книжок; а буваючи на березі, я приглядався до побуту та звичаїв людей і вивчав чужі мови, до яких мав великий хист завдяки добрій пам’яті».

Після шторму й загибелі корабля волею долі та авторської фантазії Гуллівер потрапляє до країни Ліліпутії. Там його тримають за полоненого. Майже нічого фантастичного — ліліпути як люди, тільки удванадцятеро менші. Відповідно й усе в них пропорційно мале за розмірами.

Призвичаївшись до нового життя, Гуллівер, він же Квінбус Флестрін (людина-гора, як його називали ліліпути), почав старанно вивчати устрій суспільства цієї держави — політику, науку, освіту, побут, звичаї — та все те, що його цікавило.

Потрапивши до Ліліпутії, Гуллівер із притаманною йому допитливістю почав спостерігати за мешканцями країни, вивчати їхні мову та звичаї, цікавитися державним устроєм, економікою, мораллю. І побачив досить строкату картину: з одного боку, крихітний монарх уважає себе окрасою та пострахом усього світу, міністри та інші держслужбовці обіймають посади завдяки низьким підборам на своєму взутті, умінню ходити по канату й виробляти різні трюки; нагороди отримують ті, хто краще вміє стрибати через палицю, яку тримає імператор; при дворі панують заздрість, інтриги, підступність.

Точаться постійні чвари між представниками різних релігійних течій, імператора ліліпутів не полишають честолюбні плани щодо завоювання сусідньої держави й підкорення цілого світу. Усе це так нагадувало героєві його рідну Англію.

Однак Гуллівер побачив у ліліпутів і те, про що мріяв: монарх жив за рахунок прибутків від власних маєтків, не обтяжуючи державну скарбницю; суди не лише карають за злочини, а й винагороджують законослухняних громадян; під час призначення чиновників на державні посади особливу увагу звертають на моральні якості. Дотепно сказано про шляхи покращення фінансового стану держави через податки на вади людей та дурний розум (його оцінює спеціальне журі) або на чесноти (їх би людина оцінювала сама). Ліліпути засуджували шахрайство, невдячність як велике зло. Цікавою здалася Гулліверові й система виховання дітей: їх із раннього віку віддавали під опіку держави, зокрема кваліфікованих вихователів та вчителів.

Утопічні мрії Гуллівера підтримують і в країні велетнів Бробдінгнег, де покладено кінець війнам, віддано перевагу чесній праці.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.33 з 5 )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: